Уперше опубліковано: 19.01.2017
Авторка перекладу: Світлана
Так сталося, що скоро буде десять років відтоді, як я взагалі не користуюся телевізором, не тільки для перегляду новин, а й для перегляду фільмів чи популярних передач і, Боже борони – шоу. Минуло кілька років, як цей предмет інтер’єру назавжди покинув моє житло, і коли тепер я стикаюся з ящиком на нейтральній території, він викликає інтерес як об’єкт вивчення. Справді, тривала відсутність досвіду юзання апарата для зомбування дає змогу оцінити всю абсурдність захоплення цим предметом. Свіжий погляд помічає, що практично вся реклама, що транслюється в ТБ, розрахована на людей з повністю зламаною психікою або на абсолютних дегенератів. Новини здебільшого – концентрована отрута, спрямована на руйнування мозку та відключення здатності самостійного мислення. Серіали – те ж саме, але загорнуте в барвисту обгортку. Нещодавно натрапив на опис популярного серіалу «Шерлок Холмс» про те, що це повість про придурків з високим інтелектом, які оточили Ватсона, який просто хотів зняти хату. Як би там не було, але ця погань успішно руйнує психіку всіх, хто звик звідти отримувати уявлення про навколишній світ і поточні події. Тобто телевізор насамперед позбавляє можливості думати, а потім імітує функцію розумового процесу для свого глядача.
У результаті виходить ситуація, дуже добре знайома багатьом батькам підлітків або тим, у кого в сім’ї є алкоголік чи наркоман. Як батьки, ми завжди бажаємо своїм дітям найкращого, принаймні того, щоб діти жили краще за нас. Це – природне бажання, але в підлітковому віці ми виявляємо, що контакт із чадом втрачається і воно починає нести агресивну нісенітницю і робити щось наперекір батькам. Такі мотиви програються з більшим чи меншим ступенем гостроти, і якщо все складеться зовсім погано, то чадо присяде на наркотики, і тоді пиши пропало. І ось коли батько починає шукати джерело дурних ідей, які чадо не могло почерпнути ні у батьків, ні у знайомому колі приятелів, з’ясовується, що він/вона закохалися і повністю підкорилися думкам свого партнера, а ще гірше – чадо інтегрувалося у ватагу з незаперечним авторитетом її лідера. І ось тоді виходить, що розмова ведеться вже не з власною дитиною, а з тим, чиї думки чадо приймає за свої. Це – тяжкий випадок, і якщо до цього дійшло, то виколупати звідти дитину практично неможливо, бо якщо вона не хоче сама, то нічого не вийде.
Але фокус у тому, що в таких ситуаціях дитина – половина біди, інша половина – батьки. Справа в тому, що діти швидко дорослішають і бачать, що батьки видають на-гора певні ідеали або рамки нормального, а самі часто й густо заступають за ці рамки так, що не помітити цього просто неможливо. Дитина це бачить і розуміє, що її змушують дотримуватись правил, яких не бажають дотримуватися навіть батьки, школа тощо. Раз так, дитина відкидає ці норми і правила і шукає інші, надійніші критерії і, як сказано у Еклезіаста, «ищущий да обрящет», або – якщо добре шукати пригод на одне місце, то вони обов’язково знайдуться. І що характерно, вони знаходяться в такому вигляді, що іноді відмотати назад уже неможливо.
Але це діти, а дорослі роблять так само. Їм ліньки поринати в першоджерела релігії чи філософії. Вони просто не хочуть ворушити ці запорошені книжки, а бажають почути того, хто начебто ці книжки читав і зрозумів. Такий діяч стає авторитетом та мірилом правильного чи дозволеного. Фокус у тому, що той же християнин, який уважно прочитав Старий і Новий Заповіт, відчув би певний дисонанс між ними. Тоді, за ідеєю, він повинен був би прочитати книги, так чи інакше пов’язані зі Старим Заповітом, щоб прояснити ситуацію. Чим більше він став би занурюватися в цю безодню, тим більше запитань виникало б до церкви. А якби не дай Бог когось іще заносило в історичні екскурси, сучасні Старому Заповіту чи більш ранні, то він виявив би масу запозичених історій з інших, ще раніших джерел. На цьому закінчився б процес занурення і почався процес уже самостійного осмислення того, у що він щойно просто вірив.
Однак публіка надто ледача і звикла слухати бородатого мужика з питань божественних і голеного, з лисиною – з питань світських. Ось як вони скажуть, так воно й буде, без сумнівів та перевірок, бо ми пам’ятаємо, що телевізор повністю відключив цю можливість і перетворив свідомість окремої людини на чистий аркуш паперу, на якому можна писати що завгодно, хоч ямбом, хоч матюками. І що важливо, все написане можна стерти й записати знову. І ось позавчора всі любили Туреччину – тихо, чисто, смачно і не дуже дорого. Вчора вже всі як один – ненавиділи Туреччину, бо османи і фашисти. Сьогодні – знову люблять. Нічого дивного. Архівні фільми показували, як совки аплодували стоячи промовам товариша Єжова, непримиренного борця з ворогами революції, а потім ті ж самі люди стоячи аплодували звістці про страту товариша Єжова – німецького, японського і мембарського шпигуна. Таких прикладів – тисячі. Чистий аркуш паперу! Хочеш – пиши на ньому, а хочеш – підтирайся, все стерпить! Його так влаштовано.
А результати виходять такі, що на них треба дивитися під певним кутом зору, інакше мало хто і що помітить. Ми спеціально відібрали кілька прикладів, які хочемо презентувати гурманам конструкцій такого роду.
(Далі буде)