Надзавдання, або історична мета (Частина 3)

Розуміючи цілі, які ставить перед собою московський окупант, слід зробити висновок про те, що тактика європейських країн щодо власної окупації не може працювати в принципі. Європейці просто не мають досвіду протистояння саме з таким окупантом. Східна Європа відбулася легким переляком тому, що вона опинилася на західній периферії совкової зони окупації, а тому мала теоретичну можливість повстати і перейти на Захід. Якби ці країни були в районі Казахстану, все було б інакше.

Але навіть у цьому випадку вони пережили розтягнутий у часі процес, який чітко проявився в Катині. Маючи можливість контролювати окуповану територію, московія відразу ж запускає в роботу механізм асиміляції місцевого населення за найжорсткішим і безповоротним типом. Спочатку знищується політичне, духовне та культурне ядро, слідом за цим підмінюється історія, витравлюється культура та знищується мова.

Що характерно, механізм знищення ідентичності вже працював у царстві московському, потім – перекочував у імперію, звідти – в совок, і тепер цей механізм точнісінько так само діє у федерації. Що характерно, навіть після здобуття формальної незалежності 1991 року Україна все одно залишалася в режимі гуманітарної окупації найагресивнішого типу.

Щойно у рф з’явилися засоби та можливості, вона посилила гуманітарний тиск на Україну все з тією ж метою – руйнування її ідентичності та розкладання ядра, що складається із сукупності політичних, культурних, духовних та військових діячів. Тобто вона намагалася зробити те саме, що і з польською елітою в Куропатах, але іншими засобами, висуваючи на саму гору українського суспільства відверто токсичних маргіналів, які отруювали все навколо себе. Коли досягнення цієї мети стало здаватися неможливим або надто віддаленим за часом, москва вирішила підключити два класичні компоненти – військову агресію та економічне удушення, або те, чим обмежувалися європейські окупанти. Тільки москві треба не просто захопити і удушити, а контролювати територію для проведення її повної зачистки та перетворення місцевого населення на овочів, як це остаточно відбулося в самій московії.

Що характерно, московія це робить ось уже триста років поспіль, і немає підстав вважати, що вона це припинить робити надалі. Адже не є таємницею, що переформатування царства московського в імперію відбулося під керівництвом царя Петра І, і не руками власного населення, а з допомогою німців, голландців і, на превеликий жаль – українців, які не зрозуміли цієї великої гри і стали тим хребтом, навколо якого імперія нарощувала м’язи. Практично всі неєвропейські дієві постаті часів становлення імперії були українцями. І ось було створено азіатський молох, який начепив на себе європейську маску. Він діє у своїй звичній парадигмі, і з огляду на те що в цьому плані нічого не змінилося при зміні суспільно-політичних формацій, це є корінною ознакою московії, в якій би іпостасі вона не виникала. Тобто ми нікуди не дінемося від сусіда, який завжди бажав не лише захопити нас, а й знищити нашу ідентичність.

Нерозуміння Європою саме цього основного чинника окупанта азіатського типу зумовлено тим, що вони мають інший історичний досвід і ніколи не стикалися ні з чим подібним. Якби Сталіну вдалося захопити Європу, то за три десятки років не було б ні Данії, ні Люксембургу, ні всіх інших. Вони б уже забули свою історію, свою мову та традиції, а натомість – ходили б строєм і співали стройові пісні, а якщо ні – у братську могилу, і до побачення. Скажімо так, все населення Люксембургу репресивна машина Сталіна відправила б у чорнозем за пів року, і там, під шаром землі, вони назавжди залишилися б такими, якими вони є.

Але ми самі повинні розуміти, що це за агресор і що окупація для нього є лише елементом прискорення процесу деукраїнізації в незворотній, термінальній формі. Власне, просто зараз це відбувається у Криму й на окупованій частині Донбасу.

Це означає, що жодного мирного співіснування з цією сутністю в нас не буде. Навіть після вигнання окупанта та зміцнення армії – не буде. Україна має ставити собі за мету виправлення історичних помилок, благодушно допущених нами. Київські князі необачно заснували москву. Наша еліта допомогла Петру створити імперію, ми стали опорою совкової влади, бо наші вчені, військові і так далі виявилися набагато успішнішими, ніж жителі метрополії. Цьому треба покласти край, і надзавданням України має бути не лише досягнення високого розвитку економіки, створення потужної армії та досягнення високих соціальних стандартів, а й безумовне знищення залишків імперії в тому вигляді, в якому вони можуть нести загрозу нам і всьому світу. Зрозуміло, що це завдання нелегке, але ми від нього нікуди не подінемося, бо будь-яка наша слабина за наявності живої московії може коштувати нам усього.

У цьому зв’язку справедливо буде зазначити, що нам самим буде нелегко здійснити розвал імперії, але ми повинні донести до партнерів суть її діяльності та існування. Ми повинні пояснити різницю між тією окупацією, до якої вони звикли, і тією, яку несла й несе московія. А ще ми повинні бути в авангарді тих сил, які поділяють неминучість виконання цього завдання. Цю пухлину слід ліквідувати назавжди. Ми неумисно породили це зло, ми й повинні написати на її могильнику: «Помилку виправлено».