Незвичний погляд. День української жінки (Частина 1)

Авторка: Світлана

Іноді я ловлю себе на думці, що на цьому сайті, насиченому актуальними статтями на політичну, історичну та військову тематику, мої оповідки про окремі аспекти нашої мови та культури мало кому цікаві і просто зайві. Проте, можливо, користь від моїх статей є хоча б у тому, що в них надано об’єктивну інформацію за принципом «Щоб довго не шукати», яка може бути відправною точкою ваших власних роздумів, шановні читачі.

Отже, вчора, 25 лютого, в Україні відзначали День української жінки. Ви чули про таке свято? Я – ні. А, між іншим, у Мережі є збірки листівок і найкращих привітань з нагоди цього дня, презентації та методичні розробки для школи, а я тут якось не в темі й не охоплена святом.

Тож спробуймо з’ясувати, що це за свято, спираючись на офіційні документи про нього. Щодо моїх коментарів – дам їх мінімально, бо раптом я чогось не розумію у дуже високих матеріях. 

Отже, 13 лютого 2023 року до Верховної Ради України надійшов законопроект 9009 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо скасування московських комуністичних свят і встановлення українських свят». Цього ж дня його передано на розгляд керівництву, направлено до профільного комітету, наступного дня (14.02.2023) надано для ознайомлення. Упродовж двох тижнів було підготовлено три альтернативні законопроєкти (9009-1, -2, -3). Попри дискусії, рекомендації щодо доопрацювання та відмови в погодженні цих законопроєктів, висловлені залученими комітетами, міністерствами та іншими зацікавленими сторонами, 17 травня 2023 року профільний комітет запропонував включити ці чотири законопроєкти до порядку денного, і 10 лютого 2026 року постановою № 4775-IX його включено до порядку денного 15-ї сесії Верховної Ради 9-го скликання, щоправда, під дещо іншою назвою – «Проект Закону про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення українських свят» (як бачимо, з назви вилучено слова, які я виділила жирним шрифтом трохи вище). 

Законопроєктом запропоновано такі зміни до статті 73 «Святкові і неробочі дні» Кодексу законів про працю України: включити до переліку святкових і неробочих днів: 25 лютого – День української жінки (День українки) – День народження Лесі Українки (вилучити 8 березня – Міжнародний жіночий день), 9 березня – Шевченків день – День народження Тараса Шевченка; (вилучити 1 травня – День праці); друга неділя травня – День матері (вилучити 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги). Крім того, у порівняльній таблиці до законопроєкту свято 14 жовтня названо «День захисника України», хоча в чинній редакції згадано і захисників, і захисниць, але на цьому акцент чомусь не робиться. Інші законопроєкти тут не будемо розглядати.

У пояснювальній записці автори законопроєкту вказують, що його мета – «визнання усталених традицій і вкорінення історичної пам’яті в українському культурному просторі». Тут також наведено аргументацію щодо колоніального і радянського контексту трьох свят, які пропонується вилучити, і національно-культурної значущості запропонованих свят. Однак пропоную звернутися до фактів і зауважень, наведених у висновку Головного науково-експертного управління.

Спочатку про підґрунтя свят, які пропонується скасувати:

• щодо 8 березня як Міжнародного жіночого дня вказано, що, по-перше, це свято визнала ООН; воно відзначається в багатьох країнах; в Україні воно охоплює всіх жінок незалежно від національної належності;
• щодо 1 травня як Дня праці: цей день святкують у багатьох країнах Європи саме 1 травня, його внесено до календаря святкових вихідних днів ЄС, а в Україні «вперше відсвяткували «Першотравень» у Львові у 1890 році з вимогами 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати та загального виборчого права»;
• щодо 9 травня як Дня Перемоги Головне науково-експертне управління також навело законодавчі норми ООН та України, які слід врахувати при скасуванні цього свята (допитливих спрямовую до висновку цього управління по назви і реквізити відповідних документів).

Щодо свят, які пропонується запровадити, у висновку згаданого управління вказано таке:

• щодо свята «День української жінки – День Лесі Українки»: «обрана у проекті дата святкування, на нашу думку, вбачається не надто вдалою» з огляду на розташування між датою 24 лютого, «яка тривалий час матиме асоціацію з глибокою жалобою за втрати нашого народу», і 26 лютого, що «встановлено як День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя»; назва запропонованого свята видається занадто громіздкою;
• щодо свят на честь Лесі Українки і Тараса Шевченка запропоновано розглянути доцільність запровадження «іменних» свят на рівні державних і тим більше – неробочих; наведено приклади переліків державних свят в інших країнах, зокрема Польщі, Болгарії та Румунії, – «іменних» свят там немає;
• щодо свята «День матері», то таке свято вже є, а для гендерного паритету є також День батька, тож робити одне з цих свят державним і неробочим – це порушити гендерний паритет.

Такі основні положення законопроєкту і супровідних документів. Тепер наведу деякі міркування насамперед про День української жінки і 25 лютого як дату для нього.

(Далі буде)