Вектор віддалення (Частина 2)

Тобто ще в ті часи, коли Тромбом ще навіть не пахло, вже складалося враження про те, що «про**діло щось у Дацькому князівстві», а подальші загравання з авторитарними режимами лише зміцнили цю оцінку. Але це ще не все. Просто зараз ми спостерігаємо повну імпотенцію Конгресу США, який навіть не намагається зупинити найдикішу дикість, яку виконує Додік. При цьому ми маємо на увазі, що в обох палатах Конгресу республіканці мають більшість. І тут ми пропонуємо порівняти нинішню ситуацію і те, як вона виглядала у 2009 році, коли в роботу вступили 44-й президент США і, відповідно, 111-й склад Конгресу.

Отже, зараз республіканці контролюють обидві палати Конгресу. Вони там не лише мають більшість, а й згідно з чинним законодавством мають своїх спікерів. Окрім іншого, пост спікера палати парламенту має важливий шмат повноважень. Саме він за своїм внутрішнім переконанням формує порядок денний і, відповідно, ставить на голосування той чи інший законопроєкт. Ніхто, крім нього, цього зробити не може, і тому в його силах як прискорити розгляд законопроєкту, так і засунути його в кінець черги на невизначений час.

На практиці це означає те, що партія, яка контролює конкретну палату Конгресу, особливо – нижню, або Палату представників, здатна поховати будь-яку законодавчу ініціативу, що виходить як від конгресменів, так і з Білого дому. Таке було не раз і не два хоча б під час першої каденції Тромба. Ну, а як воно працює, можна було подивитися під час процедури імпічменту, яку було запущено і яка зрештою заглухла в Конгресі. Причому показовим є як момент запуску процедури, так і момент її припинення. І ось просто зараз розклад виглядає так.

Палата представників (нижня): загальна кількість – 435:
– республіканці – 218;
– демократи – 214.

Сенат (верхня палата): загальна кількість – 100:
– республіканці – 53;
– демократи – 45;
– незалежні (голосують із демократами) – 2.

За фактом різниця начебто і невелика, проте Тромб має під контролем весь Конгрес, і лише окремі процедурні моменти залишаються не під контролем Республіканської партії. У нас таке становище називають монобільшістю, яка дозволяє Додіку виконувати будь-яку, найвідвертішу дикість, межі якій немає. А тепер погляньмо на те саме, але за часів, коли Обама прийшов у Білий дім уперше, а саме у 2009 році, і, відповідно, почав працювати новий склад Конгресу.

І ось виявляється, що Тромб зараз має жалюгідну подобу того, що мав Обама, а саме: в нижній палаті демократи мали 257 голосів, а в Сенаті – 59. Це при тому, що 60 голосів дають можливість долати взагалі будь-які процедурні перешкоди. І того ж року демократи таки отримали цей розклад. Після приєднання до них Арлена Спектера та перемоги Алана Франкена утворилася рідкісна ситуація філібастер-переборної більшості, коли республіканці просто могли не з’являтися до Конгресу і для будь-якого процедурного питання цілком вистачало б голосів. Тромб такого навіть близько не має.

Звідси випливає, що в Обами у 2009 році був карт-бланш взагалі на все, і він міг поставити прутіна у позу рака просто за кілька ходів. Тим більше що в Китаї не було ще Сі, а замість нього там було більш-менш ліберальне керівництво. По суті, це був ідеальний розклад сил, коли США могли б показати всьому світу, хто є охоронцем світового порядку і, власне кажучи, що таке світовий порядок. Натомість він кинувся в обійми диктатора і почав вальсувати з ним, забувши про ту роль, яку США відігравали весь повоєнний період.

(Далі буде)