Вектор віддалення (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Буквально щойно сталася подія, яка загалом прямо нікого не стосується, крім Великої Британії, але вона демонструє, наскільки США відійшли від західних цінностей, які самі ж і формували останні 80+ років. Шлях цей розпочався не вчора і не рік тому, а вже досить давно, і, між іншим, справа тут не лише у Тромбі чи республіканцях, а саме в загальному векторі руху США. Просто зазначимо, що коли Барак Обама розпочав свою першу каденцію, він оголосив про «перезавантаження» відносин із курником, а по всьому світу полетіла фотографія, на якій Держсекретар США Мадлен Олбрайт і завідувач царських стаєнь Лавров тиснуть червону кнопку, яка символізувала це саме перезавантаження.

Але що вони перезавантажили? І зробили вони це через кілька місяців після окупації прутіним Південної Осетії. Свого часу ми писали про те, як Саакашвілі злив власну територію, але тут важливим є принцип і те, що росія напала на державу, чиї кордони вона офіційно визнала. Тобто ці дії були прямо протилежними як статутним принципам ООН, так і тим позиціям, які завжди демонстрували США. І як би не діяв Саакашвілі, єдина наддержава не повинна була загравати з прутіним і демонстративно переступати цей прецедент.

Зауважимо, це зробив президент не від республіканської, а від демократичної партії. При цьому з великою ймовірністю, на столі Обами були зведення розвідувальних служб, у яких ішлося про те, що москва у багато разів збільшила обсяг взаємодії з Іраном та КНДР у сфері ядерних технологій. Тобто не тільки Грузія була тим, що Обама так хвацько переступив. Саме він тоді сказав «Можна», і саме він у середині другої каденції практично ніяк не відреагував на агресію росії проти України у 2014 році.

І тут треба враховувати ще один важливий момент щодо війни з Грузією. Сталася вона в серпні 2008 року, менш як за чотири місяці до президентських виборів у США. Практика показує, що після двох каденцій поспіль президента від однієї партії далі йде «зміна караулу» і президентом стає представник «опозиційної» партії. На той час Джордж Буш-молодший якраз і закінчував свою другу каденцію, і з максимальним ступенем ймовірності на майбутніх виборах його повинен був змінити кандидат від демократів, яким уже тоді був Обама.

А в США була традиція, яку жоден із президентів не порушував або, принаймні, намагався не порушувати. Будучи у смузі «кривої качки», тобто завершуючи свою другу каденцію, після якої він просто зобов’язаний піти, президент не розпочинав нових воєн. Очевидно, що війна у виконанні США могла відбутися виключно з її ініціативи, бо ніхто в здоровому глузді і твердій пам’яті не став би воювати з Америкою в ролі агресора. А якщо так, то Штати самі починали бойові дії, коли вважали це за необхідне.

Так от, в описаному вище статусі президент не починав воєн. Усі це чудово знали, а прутін, імовірно, враховував цю умову, яка принципово сковувала США щодо можливої реакції на ту війну. А от у Обами руки були повністю розв’язані, і цими руками він зліпив «перезавантаження». Ба більше, він навіть не розглядав якихось варіантів виконати щось жорстке хоча б для того, щоб показати, що він – не Буш.

(Далі буде)