Усе це до того, що окупант не зміг, та й не захотів робити з Криму курорт. Навіщо? Йому потрібна була військова база для флоту, хоч вона в нього й так була, але хотілося більшого. Дуже хотілося, довго та нудно. І ось курорт помер, переважній частині населення півострова стало жити не просто гірше, а невизначено.
Адже багато хто розуміє, що світ не визнав і не визнає цієї окупації, а це означає, що рано чи пізно все повернеться до стану «до окупації» з реституцією всього, що там було куплено, подаровано і так далі не за законодавством України. Така умова в будь-якій точці світу робить подібне місце кладовищем для інвестицій, і лише ідіот наважиться туди вкладати власні гроші.
Але якщо відкинути те, чим був Крим за України і чим він перестав бути, слід узяти лише один аспект, який впливає на будь-яку діяльність, у тому числі на перебування окупаційних військ, а тим більше – цивільного персоналу військових баз та їхніх сімей. Ідеться про воду.
Тепер стало очевидно, що півострів поступово помирає. І знову ж таки, справа не в тому, скільки дощів там випало і як погода може поводитися найближчим часом. До входження до складу України Крим був регіоном, схильним до опустелювання. Це й зрозуміло, адже корінне населення, яке любило й розуміло свою землю і головне – не давало їй померти, було виселено, і альтернативою стала дніпровська вода, яка йшла до Криму каналами.
Тобто Україна, нехай і не досита, але напоїла Крим, і він став потихеньку відновлюватися. А особливо цей процес прискорився, коли кримські татари нарешті почали повертатися на свої землі. Ми, Україна, зробили важливий, але лише перший крок для їхнього повернення. Другим кроком має стати повернення їхньої власності на безоплатній основі. Саме повернення, а не компенсація чимось іншим і, як правило – непотрібним.
І ось після окупації процес пішов у зворотному напрямі. З Криму пішла українська вода і почали йти кримські татари. А це означає, що замість них прийде пустеля, і вона таки прийшла. І ось тепер, повертаючись до тієї казки, з якої ми почали, згадаймо з неї рядок: «Не хочу быть вольною царицею, хочу быть владычицей морскою».
Точнісінько так само трапилося й цього разу. Так, росіяни нагнали туди війська, навезли «заліза» і навіть повернули туди ядерну зброю. Що ж, доведеться Україні ще раз для себе вирішувати питання про те, чи залишатися ядерною державою після розвалу чергового лепрозорію, чи ні. Можливо, цього разу рішення буде вже не кравчуче. Ну, а поки що ось що пишуть про поточну ситуацію російські ЗМІ.
«Майже 250 млн рублів спрямують у Криму на розвідку підземних вод для покриття дефіциту у водопостачанні, ще близько 400 млн підуть на зниження втрат у мережах водопостачання. Загалом уряд виділив Республіці Крим та місту Севастополю 4,95 млрд рублів на створення нових об’єктів водопостачання. Кошти спрямують на будівництво водозабору на річці Бельбек з очисними та інженерними спорудами, а також на інфраструктуру для перекидання води з Кадиковського кар’єру. Роботи вестиме Міноборони».
Загалом це саме той випадок, коли буде доречним тост «Вип’ємо за успіх нашої безнадійної справи!» Тільки випити там збираються близько п’яти мільярдів рублів. Чому випити? Тому що списуються кошти через міністерство оборони, яке нікому не звітує про те, куди і що воно поділо.
Таким чином, захопити москва його, звісно, захопила і задовольнила своє бажання, але вже встигла зрозуміти, що в цієї валізи немає ручки, а тепер до них починає доходити, що і дна там немає. Тож бажати можна будь-чого, інше питання – чи вивезеш ти його виконання. І так, наприкінці казки стара залишилася біля розбитого корита, і Пушкін на цьому поставив крапку, але в неї було ще й рило розбите. У діда – теж, ну, а Пушкін – ви в курсі. Тож назад москва вже не відмотає.
Для розуміння феномену, або муданізму Криму необхідно проаналізувати, як формувалося населення після 1944 року, або геноциду татар. Поки у 1956 році Україна не дала воду, Крим був нікому не цікавий у плані проживання та курорту. Коли ж там все було облагоджено, на півострів, як таргани полізли служиві та відставники, які навіть зараз вважають, що їм усі винні. Висновок простий – зі служивого бидла з ЧСВ 146% обслуги не буде. Бидло завжди вважало що воно ДОЗВОЛЯЄ тут відпочивати. При відпочинку у Криму ніколи не харчувався ні де окрім татарських кафе. Там завжди чисто,смачно та зручно. Моя особиста думка, бидло трущобне, яке отримало кацапської паспорти має бути депортовано у рідну говень, як татари у 1944 році. Тому що тримати кодло колаборантів у себе під боком це верх ідіотизму, а не гуманізму. До речі коли кинути клич, що всім, хто співпрацював з кацапам автоматом 15 років посиленого режиму та робота по розмінуванню територій, то ця сволота саме втіче. Вони не потрібні нашій країні за дуже рідким виключенням. Тому моя думка колаборантів до лісу, вірніше до тайги чи Анадиру.