Лютий 2014. Спогад № 1

Уперше опубліковано: 18.02.2021

Передмова 2026 року. В цій статті ми переклали тільки вступне слово 2021 року. Решту тексту подано мовою оригіналу.

Від редакції (передмова 2021 року)

Сьогодні ми запропонували колегам написати про свої спогади про ті найважчі, найстрашніші, але героїчні дні Майдану і, відверто кажучи, вважали, що ніхто й нічого не напише. Справді, надто важкі спогади, і в них боляче повертатися. Це можна було припустити, використовуючи метод аналогії.

Кілька років тому ми кілька разів зверталися до наших колег із пропозицією написати те, що вони вважають за потрібне, про те, що вони пережили на війні. Пригадую, тільки один колега наважився написати кілька текстів, але було видно, що як він не намагався підійти до цього з гумором, це далося йому важко, і, можливо, він навіть пошкодував, що вплутався в цю авантюру. До речі, ця пропозиція залишається відкритою й зараз.

Зараз же, при погляді на цю зелену піну, спогади можуть виявитися ще болючішими, і тому ми не чекали якоїсь відповіді, але ні. Нижче наводимо текст, нехай і короткий, але все ж таки про ті події. Ми його даємо в тому вигляді, як він до нас прийшов, без правок. Ну, і можливо, своїми спогадами поділиться пан Тимур, тільки він зробить це трохи згодом. Ну, а поки що – текст, написаний не редакції, а всім нам.

***

Написано 26 февраля 14-го…

Попробую рассказать, какой мыслью себя немного тешу…было это в ночь на 19-е, в ночь штурма…

Было 12 ночи, может – первый час – уже не помню… вернее, просто не знаю… оказался я на самой передовой – «молотовы» подносил (до этого – другим занимался…)

И тут – «беркутня» своей «черепахой» вплотную к нам долезла – «поливалка» на этом участке чуть притушила огненную баррикаду… ребята со щитами и шальными очами от взрывов светошумовых попятились… один, второй, третий… со сцены Женя Нищук уже почти истерически орёт…

…я их – за шкирки – Хлопцы!!! Куда?!! Вперёд, ура!.. короче, пару-тройку… может, больше… устояли, контратаковали, зацепили «беркутня» одного – в плен… со сцены кричат – «Тільки не вбивайте, не вбивайте полоненого, на сцену його!»… устояли…)))

Вот и думаю – не окажись я там – в ТОТ момент?.. кто знает, чем бы закончилось… и тешу себя мыслью – а вдруг – и прям спас Майдан?.. и уже не так муторно, что не дождался утра… уехал в начале 3-го ночи… бо кохана моя с ума сходила, да и я – как выжатый лимон… выдохся – и физически, и морально…

«Все атаки отбиты. Отбиты вот на каком-то уже совсем последнем пределе, когда казалось, что уже все, край, люди побежали – и люди и вправду побежали – но оставалась какая-то ниточка, какие-то десять-двадцать-тридцать человек, которые не побежали, начинали драться с «Беркутом» – и побежавшие, дрогнувшие, возвращались, и дрались, и «Беркут» отступал.» – это Аркадий Бабченко, российский журналист.

С уважением, Александр.