Автор перекладу: Світлана
При погляді на те, як нинішня адміністрація США руками південноафриканця Нейлона Муска люто викорінює все, що пов’язано з демократією та контрпропагандою і створено поколіннями попередників, виникають деякі міркування щодо того, коли воно там усе прокисло. Справді, нинішній президент США є чи не ідеальним антиподом Рональда Рейгана, якого можна вважати архітектором розвалу совка. І якщо подивитися на біографію цього видатного діяча, то важко буде знайти хоч щось, що схоже на Трумпа.
Рейган пройшов усі партійні сходинки, перш ніж республіканці висунули його кандидатом у президенти. Якщо хтось ішов його стопами, то це Арнольд Шварценегер. Щоправда, далі губернатора Каліфорнії він не пішов, оскільки за народженням був австрійцем і не міг перейти до вищої ліги. А Рейган після закінчення кар’єри кіноактора та успішного губернаторства в Каліфорнії пішов далі. Він став партійним скарбником і ще раз пройшов перевірку на надійність та відданість партії. На відміну від Трумпа, до рук Рейгана не прилип ні цент партійних грошей. Додик же не соромлячись платив із партійної каси за свої справи, навіть відступні повіям звідти брали.
Тож шлях Рейгана і Трумпа до Овального кабінету був не просто різним, але взаємовиключним. Якби Додіка запустили на ту саму дистанцію, що й Рейгана, він би провалився ще на далеких підступах до номінації. З такою репутацією, дурістю і жадібністю його навіть не поставили б у режим обкатки на посаду губернатора Каліфорнії. Та він би й не виграв би там виборів губернатора. Ну і останнє, що можна згадати в цьому плані, – Рейган закінчив свою другу каденцію у 78, а Трумп її лише починає.
Але тут важливо те, що між Рейганом і Трумпом щось сталося, як мінімум – з республіканською партією, яка поставила не на партійного функціонера, який у її складі пройшов вогонь, воду та мідні труби, а на слизького типа з явно підмоченою репутацією. Тобто сама партія дозріла до такого вибору, і якби це було інакше, то Додік не мав би жодного шансу. Зробити президентом шахрая – треба вміти. До речі, зараз Трумп щодня з’являється перед журналістами, і кожен, хто має час і бажання, може уважно розглянути портрет цього діяча. Точніше – не сам портрет, а його вуха на предмет їх відмінності.
Справа не в тому, що одне з них праве, а інше – ліве, а в тому, що одне з них було прострілено, а інше – ні. І ось кожен може знайти сліди цього самого «прострілу», який і став вирішальним для його зовсім недалекого електорату. Скажімо так, у нас уже четвертий рік триває широкомасштабна війна, і ми всі вже надивилися на те, як виглядають місця поранень, навіть легких, і знаємо, що без складних косметичних операцій приховати сліди поранень просто неможливо.
Тож подивіться на його вуха. Публіка обрала цього діяча за пластир на вусі, і єдине, що сумно, – то це те, що дивака, схоже, застрелили ні за що. Точніше за те, щоб він не розповів, що він робив у той час і в тому місці під час відомого мітингу. А так, пристреливши його, кінці сховали у воду, і як кажуть, – результат очевидний, але не на вусі.
Але повернімося в часи закінчення правління Рейгана, який на власні труднощі, з якими стикнувся совок, накинув ще й свою вмілу гру так, що ця отруйна сутність тріснула і почала розповзатися. Але цього моменту Рейган уже не застав у президентському кріслі. А Джордж Буш-старший, який змінив його, зусиллям волі зупинив розвал совка в найбільш динамічній фазі цього процесу. Причому йому можна було просто нічого не робити, і та інерція, яку було отримано від імпульсу Рейгана, зробила б усе як треба. Ця підла сутність не мала шансів зупинити розвал за межами РРФСР, але Буш таки вирішив зіграти в доброго дядю. При цьому свої зусилля він обґрунтував страхом розповзання зброї колишнього совка, в тому числі ядерної.
Зараз можна було б запитати його (якби він був живий), наскільки йому вдалося все це здійснити? Конвенційна зброя розповзлася по всьому світу і нагодувала собою масу воєн, збройних конфліктів і різанини геноцидного характеру. Візьми будь-який із таких епізодів, і там обов’язково буде автомат Калашнікова, а на задньому тлі – совковий танк і щось подібне. Плюс до того, Північна Корея, відстала, смердюча дірка, протягом кількох років дивним чином отримала і ядерну, і термоядерну зброю, а також засоби її доставки, підозріло схожі на совкові. Принаймні, зараз ми точно знаємо, що нас обстрілюють «Іскандерами» та їх північнокорейськими копіями KN-23, які там з’явилися з підпросторового континууму.
Плюс до того, зараз місять глину з іранською збройною ядерною програмою, яка взялася з того самого місця, що й у Північній Кореї. Тож дивлячись на це, Буша можна було б запитати: «Ну що, синку, допомогли тобі твої лапті?» З цього можна було б дійти висновку, що прокисло саме тоді. Але у 2001 році біля керма США став його син – Джордж Буш-молодший. Про нього збереглося безліч легенд та оповідань про те, наскільки він був недалеким та обмеженим. Але всі, хто таке каже, повинні розуміти, що його можна і потрібно зіставити з нинішнім президентом США, і в результаті чим більше навантажуєш на Буша-молодшого, тим мізернішим виглядає Трумп.
Справа тут ось у чому. Минуло трохи більше пів року першої каденції Джорджа Буша-молодшого, як стався теракт 11 вересня. У масштабах США це була безпрецедентна подія. Просто для порівняння: при японській атаці 7 грудня 1941 року на Перл-Харбор загинуло 2 403 американці. Теракт 11 вересня забрав життя 2 911 людей. Очевидно, що це були зіставні події саме для американців, і якщо перша – призвела США до участі у Другій світовій війні, то друга подія не могла закінчитися чимось зовсім незначним на кшталт арештів когось, хто пропустив терористів у літаки.
Усім було зрозуміло, що у Штатів упала планка і тепер душно буде всім, хто стане в них на шляху. До речі, американцям зараз треба бути дуже обережними саме в цьому плані. При цьому слід пам’ятати про вухо Трумпа. Так от, саме в цій ситуації на початку 2002 року прутін вийшов на Буша і запропонував тому свою допомогу, мотивувавши це тим, що має великий практичний досвід боротьби з тероризмом. За це він просив впустити росію до вищої ліги.
А ми нагадаємо про те, Кабаєв щойно втопив Ічкерію у крові й почав перетворювати її на кадирське ханство. І ось цей недалекий Буш чітко пояснив прутіну, що він чудово знає, хто такий прутін, і справа не тільки в тому, що той – по вуха в крові, а в тому, що в США відомі операції прутіна в плані наркотрафіку і послуги такого пацієнта йому не потрібні. Простіше кажучи, Буш пояснив прутіну, що Штати зі своїми проблемами розберуться без допомоги відвертих покидьків.
Саме тоді у прутіна й виникла ідея добиватися власного (не росії) визнання, незважаючи ні на що. Якщо хтось пам’ятає, під шум війни в Затоці виник перший серйозний конфлікт навколо острова Тузла. Цього вже майже ніхто не пам’ятає, але підготовка до бійки йшла повним ходом, аж до розгортання госпітальної бази на передбачуваному ТВД. А трохи пізніше була Мюнхенська промова і Грузія. Тобто Буш, республіканський президент, саме в цьому аспекті політики показав себе притомним та відповідальним діячем, що б зараз на нього не навантажували, а потім – яма, з якої виринає Трумп і розповідає про те, який прутин молодець і як він переміг Наполеона і Гітлера. Але чи була яма?
Насправді в цю гру зіграли не лише республіканці, а й демократи. Просто від республіканців такої інверсії можна було очікувати в останню чергу. Насправді Буш-старший тільки включив задню щодо політики Рейгана, а газу додав Білл Клінтон. Саме він пробачив Єльцину, а потім – і прутіну ту криваву вакханалію, яку ті влаштували в Ічкерії. І не просто пробачив, а й продовжив витягувати росію за вуха з глибокої ями. Причому ця вакханалія мала двосерійний характер: Перша чеченська війна сталася в першій половині першої каденції Клінтона і, відповідно, Друга чеченська – наприкінці його другої каденції.
Проте Ічкерія лише відкривала парад суверенітетів, а за нею вже стояв Татарстан та низка інших регіонів. Якби Штати тоді зайняли жорстку позицію і хоча б перестали надавати допомогу росії, а тим більше навантажили б її санкціями або допомогли б Ічкерії, як нещодавно допомагали Афганістану, то розвал федерації ніщо не змогло б зупинити. Інерція Рейгана працювала потужно та кумулятивно. Але в цей час стався ще один момент, який у нас хоч і люблять згадувати, але безлико.
Саме в каденцію президента-демократа Білла Клінтона було підписано Будапештський меморандум. Тут слід зазначити, що позиція США зумовила форму цього документа. Тобто він виявився просто декларацією, без зобов’язувальної частини для сторін-підписантів. Але якщо уважно подивитися на те, що там написано, документ має форму багатостороннього договору або конвенції, звідки просто було викинуто зобов’язувальну частину. А в результаті де-факто Україна віддала федерації всю ядерну зброю просто з доброї волі, тому що документ не передбачав безумовного виконання цієї процедури і, відповідно, не передбачав жодних санкцій за її невиконання.
Просто тезово нагадаю про те, що каркас документа був саме угодою, тобто всі сторони отримували свій профіт. Ядерні держави – США, Велика Британія і росія – отримували гарантію нерозповсюдження ЯЗ, а Україна – гарантії безпеки. Тобто це був класичний обмін або угода, з різними варіантами якої зараз товчеться Трумп. Тільки без кінцевої частини цей документ втратив зміст того, чим і як гарантується те, що було обіцяно Україні в обмін на передачу ЯЗ. Коротко нагадаю, що там було написано і які ключові гарантії було зафіксовано в документі:
- Повага до незалежності та суверенітету і наявних кордонів України.
- Утримання від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності або політичної незалежності України.
- Утримання від економічного тиску, спрямованого на підпорядкування своїм власним інтересам здійснення Україною прав, властивих її суверенітету, і таким чином забезпечення будь-яких переваг.
- Запит негайних дій Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй для надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка не володіє ядерною зброєю, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом загрози агресії із застосуванням ядерної зброї.
- Утримання від застосування ядерної зброї проти України як держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, за винятком випадку нападу на них самих, їхні території або залежні території, їхні збройні сили або їхніх союзників такою державою в асоціації або союзі з державою, що володіє ядерною зброєю.
Так от, у тій схемі «розводящим» виявився не республіканець, а чистокровний демократ Клінтон. Це саме він вихолостив документ до стану меморандуму і перетворив його на туалетний папір, правда, з підписами важливих осіб. І, між іншим, саме дві каденції Клінтона запустили процес декадансу, який перетворив США на те, що тепер може втратити свій статус світового лідера.
Правда, у Клінтона було маса вільного часу, і поки Китай почав стрімко набирати обертів, а росія – зміцнювати свою внутрішню структуру, він навчав практикантку Левінскі гри на саксофоні, за що ледь не отримав імпічмент. І судячи з усього, Біллі був настільки зайнятий цими процесами, що Моніка стала останньою в тому оркестрі, який він тренував грати на духовому інструменті.
Ну, а після Буша-молодшого на дві каденції заступив Барак Обама, і перше, що він зробив, обійнявши посаду, – списав прутіну агресію проти Грузії. Це при тому, що всередині федерації вже почалися процеси цементування основ класичної диктатури. Це саме з його подачі було запущено програму, відому тепер як «перезавантаження». Зауважимо, ще ніякого Трумпа навіть на галявині біля Білого дому помічено не було, а процес відмивання прутіна від крові, корупції, шпигунства і наркотрафіку вже йшов повним ходом.
Ми на це не звертали уваги лише тому, що у нас було своїх проблем вище голови, проте саме за Обами було спущено на гальмах процеси відстоювання демократії по всьому світу. І, між іншим, він підхопив хвилю декадансу, яку запустив Клінтон. Якби тоді було правильно оцінено потенціал загроз, які виходять від Росії, Китаю та країн-ізгоїв, то в той час Штати могли б досить легко зманеврувати таким чином, щоб не довести світ до межі фінансової, військової та політичної катастрофи.
Саме в цей час прокисання американського політикуму перейшло у стадію загнивання, і в підсумку виявилося, що гниття республіканців набрало більшу швидкість, ніж у демократів, чого мало хто чекав. У результаті партія плюнула на десятиліттями усталену практику висунення кандидата, який пройшов горнило партійної боротьби і показав свої ділові та лідерські якості; плюс до того, за цей час висипалися всі скелети з шаф, і тому до номінації підходив уже добре відомий і ретельно випробуваний кандидат. Цього разу було використано принцип «чорт із табакерки».
Просто нагадаю, що кандидатуру сенатора Маккейна республіканці таки виставили на президентських виборах 2008 року, але тоді склалася традиція, згідно з якою після двох каденцій президента однієї партії йшла подвійна каденція від іншої. Тобто його кандидатуру було виставлено всупереч ритму ротації, а тому лише одне це знижувало його шанси. А в результаті переміг кандидат від демократів – Обама. Ну, а у фазу, найвигіднішу для республіканців, уже вставили Трумпа. І тут посипалися його скелети з маси шаф, але, як виявилося, партійне уявлення про те, що допустимо для їхнього кандидата, вже змістилося настільки, що це вже не мало значення. Тобто там усе вже остаточно прокисло і навіть згнило.
До речі, у демократів гниття теж дійшло до краю. Ми все ще згадуватимемо незлим тихим словом дідуся Джо Байдена як останнього з могікан, для якого принципи свободи та демократії ще не були пустим звуком. Він пішов – і все. Просто зверну увагу на те, що за логікою речей, трампова дикість дає опонентам таку колоду козирів у руки, що вони зараз повинні були розкрутити свій рейтинг до небес, а в середовищі опозиційної партії вже мала не просто спалахнути, але сяяти все яскравіше, нова зірка лідера, який очолить партійний похід на проміжних виборах наступного року і на президентських у 2028-му, але… Я не бачу не те що цієї зірки, а навіть якоїсь усвідомленої та системної активності демократів. Але ж умови для цього просто ідеальні.
Словом, зараз у США сформувалася ситуація «ідеального шторму», і там просто повинна відбутися переоцінка цінностей. Те, що і як вони робили останні 30 років, було поступовим відходом від базових принципів США. Але саме вони зробили з Америки те, що десятиліттями було орієнтиром для всього світу. З одного боку, ситуація дуже небезпечна, а з іншого, тільки такий шторм і може дати потрясіння, тому що легкі засоби вже не працюють.