Про Рубіо і не тільки (Частина 2)

А тепер погляньмо на те, чим займається Рубіо та хто формує зовнішню політику. Як було сказано вище, Рубіо їздить світом як перекладач, який згладжує набір випадкових слів, виданих Тромбом у черговій своїй промові, і намагається робити розумне й суворе обличчя, що в нього не дуже виходить. Або ще гірше – Рубіо змушений пояснювати колегам, що написане шефом у його соціальній мережі «Сру в сошл» усі неправильно зрозуміли, а насправді він мав на увазі інше. Мабуть, Рубіо задоволений тим, що дід ще не став викладати порнуху у своєму акаунті, і тому з ентузіазмом підтирає за ним усі ці ляпи.

Але всім зрозуміло, що реальних важелів управління зовнішньою політикою він так і не отримав. Насправді всі гострі питання зовнішньої політики Додік доручив своєму бізнес-партнеру Віткоффу і зятю Кушнеру. Причому ні один, ні інший не мають ні знань, ні досвіду роботи в цій делікатній сфері і вже наробили стільки помилок і завдали такої шкоди іміджу США, що відмиватися від цього доведеться десятиліттями. Але навіть попри те що в Конгресі виступили фахівці з галузі розвідки та контррозвідки, які вказали, що Віткофф підпадає під усі критерії, за якими ідентифікується іноземний шпигун, саме цей діяч і зять керують зовнішньою політикою США. Рубіо до цього не має жодного стосунку.

І тому коли він намагається штовхнути якусь промову, слухачі мимоволі стикаються із запитанням, яке ставив мусьє Паніковський Шурі Балаганову: «Хто ти такий?» І справді, хто такий Рубіо, якщо його не допускають до найважливіших переговорів? Адже недарма астрономи мають принцип: якщо це виглядає, як Г, і запах у нього, як у Г, то швидше за все, це Г і є.

І ось йому відведено приблизно таку роль. Європейська преса дипломатично описала реакцію на його потуги, а сьогодні Рубіо поїхав до Будапешта агітувати за Орбана напередодні парламентських виборів, де Вітя може позбутися свого теплого крісла і прутінських ґешефтів. З огляду на те, наскільки токсичним став Орбан у ЄС, то гімни й кантати Рубіо на адресу цього пацієнта ще нижче опустили його рівень в очах європейських партнерів.

Воно, звісно, у нас теж був міністр закордонних справ настільки ніякий, що навіть його рішуча промова про готовність воювати саперною лопаткою не допомогла. Всім було зрозуміло, що зовнішньою політикою кермував Єрмак, який теж обіцяв поїхати на фронт і почати там воювати, щоправда – без саперної лопатки, але зять найвеличнішого зовнішньою політикою точно не кермував. Хоча це, може, тому, що в нього просто немає зятя?

І тут просто згадаймо часи, коли в нас була відчайдушна публічна компанія із засудження кумівства. Правда ж, те, що зараз відбувається в США, пішло набагато далі за те, що називалося цим терміном? І ще згадаймо, що в нас державні контракти отримували деякі особи з «особливо наближених». А тепер погляньмо на те, як Додік захоплено хитає біржу, а його родичі та близькі заробляють на цьому десятки мільйонів доларів. Або як він всовує сім’ю у нафтовий бізнес. При погляді на все це складається враження, що за найогиднішими показниками лише за один рік Штати переплюнули Україну і пішли набагато далі.

А глава одного з правоохоронних органів США буквально пару днів тому заявила, що вони вже зараз готуються до виборів і уважно стежитимуть за тим, щоб голосували правильні люди і за правильних людей. Словом, від демократії до авторитаризму там перескочили швидко та весело, з танцями номінанта на Нобелівську премію. Тепер стоїть питання про те, чи перевалить ситуація рубіж тоталітаризму за ці дев’ять місяців, що залишилися до проміжних виборів, які можуть багато чого змінити в США, і не тільки в США… А можуть і не змінити.