Автор перекладу: Світлана
ДО ВИТОКІВ
Більшість колег старшого піонерського віку отримали відомості про великого детектива Шерлока Холмса з серіалу, знятого за творами Конана Дойла, і мало хто читав це в книгах. І це навряд чи могло статися через лінощі, а просто «дістати» подібні книги було практично нереально, інтернетів тоді ще не було й бути не могло. Мені – пощастило. Батьки товариша мали величезну особисту бібліотеку, і незадовго до виходу на екрани відомого фільму в мої руки потрапило зібрання творів Конана Дойла у восьми томах. Перші шість томів, у чорній палітурці, були про Холмса, а два останні – пригоди на кшталт «Загубленого світу» і чогось подібного. Книги було прочитано запоєм, не відриваючись і майже без сну, оскільки дали їх на невеликий час. Але серіал вийшов непоганим як для тих часів, і тому нарікань на нього не було, а що таке снобізм, тоді я не знав.
Тому для початку цієї повісті згадаймо про те, як Холмс пояснював докторові, який у книзі був Уотсон, а не Ватсон, свій метод дедукції. За його словами, у кожній справі слід звертати увагу на дрібниці, бо від кожної з них можна прокласти ланцюг логічних міркувань, які приведуть до розкриття злочину. Тоді (за фільмом) Холмс навів кілька прикладів, як це працює: про сигару та полковника Ешбі, про кількість сходинок у їхній квартирі тощо, але перед цим, під час боксерського поєдинку, Холмс пояснив іншу, не менш важливу частину свого методу.
Холмс розповів про те, як він помітив, що доктор збирається виїхати. Він помітив, що доктор раніше виписував «Таймс», а тепер – «Дейлі Ньюс», і з цього зробив висновок, що доктор там читає оголошення про здавання кімнат у найм. Простіше кажучи, він помітив низку речей, які Ватсон раніше не робив, а тепер робить, і навпаки, раніше він щось робив, а тепер – ні. Приблизно так працюють оперативники різних служб та відомств. Вони звертають увагу на будь-які незвичні факти, події та явища, які або раптово проявилися, або так само раптово зникли. Кожна з цих незвичних подій може наштовхнути на розкриття того, що було заховано від сторонніх очей.
Ось приклад того, як можна приховати настільки значущі події, що загалом важко собі уявити, що таке в принципі можна заховати. З часів юності ми пам’ятаємо про те, що під час війни, тієї самої, СРСР втратив 20 мільйонів людей. Але тут є одразу кілька важливих моментів. Ці цифри в совку були фінальною версією того, що наважилися показати публіці. Спочатку просто казали, що втрати виявилися величезними, і першу мінімальну цифру, яку мені колись довелося бачити, оголосили в розмірі восьми мільйонів. Потім поступово цю цифру збільшували, і коли вона дійшла до 20 мільйонів, це заняття покинули, бо на той момент можна було й так легко козиряти найбільшими втратами серед союзників і тим самим принижувати їхній внесок у перемогу. І справді, збільшувати цю цифру просто не мало сенсу, і на тому все скінчилося.
Але нюанс виник у тому, як цю війну називати, і це не просто питання про терміни, а й про втрати. Якщо її назвати Другою світовою, то в цьому проміжку опиниться і Зимова війна з Фінляндією, і якщо додати ще ті втрати, то вони сильно вийдуть за круглу цифру 20 мільйонів, а ще доведеться пояснювати, на чиєму боці червоні армійці воювали в Польщі та Фінляндії, а тому було вирішено просто приховати ці епізоди і, відповідно, втрати. З цієї причини в будь-якому довіднику сторони – учасниці війни надали кількість своїх втрат із точністю до десятків, сотень і лише іноді – тисяч. А ось у совку похибка виявилася плюс-мінус десяток або пара десятків мільйонів.
Кожен може в цьому переконатися, знайшовши джерело цієї інформації, яке його влаштовує. Але тут нюанси не закінчуються. Ви легко переконаєтеся, що в більшості джерел буде вказано саме військові втрати союзників, а в совку не уточнювали, що це за втрати такі у два десятки мільйонів – загальні чи тільки військові. Ці різночитання розхитали тему до масштабів 30 мільйонів загальних втрат, де разом зашито і цивільних, і військових. І знову – спекулюй як хочеш. А все це свідчило про те, що совок і постсовок дуже не хотіли показувати саме військові втрати, бо в такому разі їхні доблесні полководці виявляться завідувачами м’ясокомбінатів або заводів з випуску тушкованки.
Але й це ще не все. Зараз у нас іде війна, і питання про втрати має найпрактичніше значення і стосується як наших втрат, так і втрат противника. І тепер ми знаємо, що ці втрати йдуть як вантаж 200 і 300, а плюс до того – полонені. Зрозуміло, що доки війна не закінчилася, повна розкладка втрат рідко надається, і для цього є безліч причин, але фокус у тому, що совок саме цієї теми уникав, як чорт біжить від ладану. Якби він почав розповідати подібні речі, зразу полізли б подробиці дуже багатьох подій, яким надали зовсім іншого вигляду.
І тільки ентузіасти з різних джерел отримали цифри червоноармійців, полонених за роки війни. Так от, у війну червона армія вступила з чисельністю 3 334 300 бійців. Причому до цієї чисельності входили всі військовослужбовці, які були на фронті та в тилу. А до кінця 1941 року полонених червоноармійців виявилося 2 335 482 особи. Ці дані вдалося добути з червоноармійських архівів, а в архівах Вермахту нараховувалося 2,4 млн полонених.
А треба сказати, що облік у німців вівся набагато точніше, і у своїх донесеннях і зведеннях вони писали як є, не вигадуючи байок про 28 панфіловців або про те, як у 1941 році один танк КВ зупинив наступ цілої танкової дивізії Вермахту. До речі, якщо хтось пам’ятає цю історію, то у зведеннях про наступ військ Третього Рейху взагалі немає жодних згадок про те, що КВ зайняв позицію, де німецькі танки могли пройти тільки в одному місці через болото і тому зазнали тотального винищення. Ба більше, ні в німецьких повідомленнях, ні на картах місцевості немає такого вузького місця. І болота – теж немає. Тож і про полонених вони писали з максимальним наближенням до реальності.
І ось коли все це стає відомо, виникає розуміння того, чому велика частина військових архівів там закрита досі, – бо доведеться пояснювати дуже багато, і зокрема, чому утворилася така кількість полонених. Зрозуміло, що на заміну тих, хто вибув, надходило поповнення, але ж не всі червоноармійці були на передовій. Війська стояли на Далекому Сході, потім – в Ірані і так далі, тож тут складна арифметика, але зіставлення цих двох цифр – показник і навіть вирок тій системі, тому військовому командуванню та могильна плита над усією їхньою міфологемою про війну, якою вони спекулюють досі. Якщо висмикнути з цієї системи божевільних казок те, що вони відверто напридумували, залишиться кровожерна орда, яка знищувала все на своєму шляху, себе – в тому числі.
Ну й звісно, всі ці Жукови та іже з ним одразу перетворяться з полководців на жерців якогось живодерського культу. Але нам тут важливо навіть не те, що приховували, а чому це робили. Важливо це тому, що щось подібне відбувається просто зараз, і це вже цікаво для оцінки поточної ситуації.
Знаючи традиції цієї сутності й те, як працює механізм приховування неприємних фактів і явищ, можна не сумніватися в тому, що зараз його запущено на максимальні оберти, щоб показати всім, і в першу чергу – нам, що у них там все – по красі і що війна на них не діє, а тому жодна причина їх не візьме. Але ми скористаємося методом Шерлока Холмса і звернемо увагу не на те, що відбувається чи не відбувається на фронті, а на те, як це виглядає в надрах їхньої вигрібної федерації, просто тому, що про події на полі бою і про те, як змінюється це поле бою з боку противника, написано вже досить багато. А те, що відбувається далеко від побоїща, визначає його суть, інтенсивність і тривалість. Тому зайдемо на цю тему дещо з іншого боку.
Отже, на самому початку широкомасштабного вторгнення частина «елітки» федерації опинилася в розгубленості щодо свого ставлення до такого серйозного перелому в житті країни. Тоді частина «заможних кротів» вирішила відчалити з рідної говені назовсім, бо вони розуміли, що добром це не скінчиться. До цього ж списку увійшли і більш продумані товариші, які хотіли подивитися на те, як усе піде, і якщо вдасться бліцкриг – з радістю здіймати руку в зігу і кричати «Хайль Прутін». Але коли стало зрозуміло, що бліцкриг прокис, вирішили дистанціюватися від усього цього, бо чим довше триватиме війна, тим відвертішою буде дикість.
Словом, частина заможної публіки виїхала і навіть позбулася російського громадянства, ну, а ті, хто залишився, вирішили, що будуть виконувати «вірою і правдою» в стилі «Аве Кесар». Тобто відбувався відсів, і публіка розділилася на тих, хто злив воду, і на тих, хто «єс тудей». А в такому разі ті, хто залишився, вирішили продати свою лояльність за своє безбідне та безпечне життя в нових умовах. І власне кажучи, так воно й було до останнього часу. Лояльність було оприбутковано, цю жирну публіку ніхто не чіпав, а вона мала змогу знайти власний варіант включення у процеси, пов’язані з війною, так, щоб і запитань до них не було, і щоб заробити можна було на постачаннях чогось військовому відомству, по вуха залитому грошима.
Але час минув, і щось змінилося якраз у самому центрі вигрібухи. Хоч би як складалися обставини, а міністрів та їхні команди не били так, щоб вони розсідалися по в’язницях, а їхні бізнеси та фінансові потоки відтискалися так, що вони й пискнути не могли. А тим більше ніхто не очікував, що таке може статися з військовим відомством посеред війни. Проте Шойгу зсунули з годівниці, а його особиста вертикаль майже в повному складі гріє нари. Причому тут важливо зазначити, що якби посадки відбулися, скажімо, впродовж тижня чи місяця після зміщення оленяра, то це виглядало б цілком звично. Але все відбувається дискретно, і посадки йдуть якимись порціями, що виглядає вже зовсім незвично.
Ба більше, до останнього часу ніхто не відтискав великих бізнесів, якщо їхні власники не припустилися помилок щодо демонстрації лояльності. А тепер такі заходи відбуваються просто в режимі нон-стоп, і процес тільки набирає обертів. Тепер лише наближені до царя та його особисті кореші почуваються в безпеці, а решта усвідомили, що продати царю свою повну лояльність виявилося недостатньо, і тепер вони потрапили під прес відтискання бізнесу.
Наступний момент. Практично три роки війни губернатори щільно сиділи на своїх місцях і своїми діями забезпечували війну особовим складом, продукцією підприємств та іншим. За це їх теж ніхто не чіпав, і здавалося, що вони входять до касти недоторканних. Але ось пішла хвиля відставок, і, більше того, відставлені першими губернатори вже почали заїжджати на СІЗО. Прополювання грядок забралося настільки високо, що в багатьох аж подих перехоплює. І це – за абсолютної лояльності губернаторів. Ба більше, прополювання підбирається до справжнього пам’ятника, тому що він в одній особі – академік, генерал, герой, красунчик і просто – дон, а якщо точніше – дон-дон. І ось що сьогодні пишуть ворожі ТГ-канали щодо цього персонажа:
«Опоненти Рамзана Кадирова у Кремлі, які домагаються його відставки, звинуватили чеченського лідера у спробах дискредитації Владіміра Путіна. І зазначають, що він спеціально «завдав президенту хитрого удару перед Пасхою».
«Рамзан іде проти Владіміра Владіміровича. Прямо не може, але завдає підлих і хитрих ударів. Посудіть самі. 18 квітня, Страсна п’ятниця перед Пасхою. Рамзан публікує пост, у якому нагадує, що наш президент колись цілував Коран. Таке, безумовно, було. Але нагадувати (очевидно, спеціально) прямо перед Пасхою про те, що президент загалом православної країни цілував Коран… Розглядаю це як дуже серйозну провокацію», – сказало нам впливове джерело в АП…»
Ще раз: це таке пишуть не про якогось губернатора захрюкінської області, а про пацієнта, який побудував свій емірат усередині федерації, де не діють її закони і де не функціонують її органи. Тобто там немає суверенітету федерації, а тепер про цього діяча пишуть у такому ключі.
«Близький до президента співрозмовник в АП звернув увагу на ще одну провокацію глави Чечні, спрямовану особисто проти президента. «20 квітня, Пасха, Владімір Владімірович оголосив про перемир’я. Кадиров показує, як воює його «Ахмат». Відео публікує! Це що, бажання показати всьому світу, що нашому президентові, мовляв, не можна вірити? Що говоримо про перемир’я, а самі воюємо? Чи це свідома провокація – не лише проти Владіміра Владіміровича, але й проти всієї Росії? За такі речі Рамзана треба судити за законами воєнного часу!» – емоційно заявило наше джерело».
Який стиль! Які словеса! Діяч навіть не спіткнувся об той відомий факт, що сам цар війну з Україною не називає війною. А якщо немає війни, то які можуть бути закони воєнного часу? Але саме формулювання свідчить про те, що вівчаря пропонують не просто змістити, а пустити його в розхід, без суду та слідства…
А тепер повернімося до методу дедукції. Хтось міг собі уявити щось подібне з перерахованого вище рік тому? Тоді так само йшла війна, були такі самі гігантські втрати особового складу й техніки. Решта теж була не дуже гуд, щось під санкціями, щось під конфіскацією, але ні таких дій царя, ні таких розмов у строю не спостерігалося. Ба більше, у Вашингтоні був Байден, і тоді ще ніхто не міг собі уявити, що в діда Донні є якісь шанси на перемогу. Ба більше, нікому в кошмарному сні не могло наснитися, що він купить лохів «простріленим» вухом.
Простіше кажучи, зовні ситуація виглядала набагато похмурішою, але нічого з того, що відбувається зараз, там не було. Це дає підстави вважати, що там почалися процеси, яких ще рік тому не було, і до публіки доходять лише невеликі епізоди цих процесів. І можна не сумніватися в їхній надзвичайній тривожності для самих високопоставлених лаптів. А крім того, йдеться вже не тільки про рівень, на якому все відбувається, а й про кількість напрямів, які завжди вважалися тихою гаванню для недоторканних. Тому ми зараз бачимо спроби приховати справжній стан справ, як це було описано вище. Вони намагаються показати, що досі великі та сильні, але, як відомо, велика шафа…