А за свідченнями очевидців, які застали той час і з якими мені особисто довелося спілкуватися, це виглядало зовсім інакше. Йдеться про промисловий регіон України, і там узагалі нічого не встигли вивезти, а по можливості – просто підривали обладнання або цілі цехи. Жодного вивезення взагалі не було. Воно й зрозуміло, адже правильний демонтаж обладнання – не менш складний та трудомісткий процес, аніж початковий монтаж. Тим більше при будівництві все приходило правильно упакованим та розсортованим, а коли поспіхом усе розкручувалося і закидалося у вагони, які часто не доходили до кінцевого пункту, все було набагато гірше.
Простіше кажучи, навіть якби вдалося все демонтувати, завантажити і перевезти на нове місце, то повторне складання потребувало б набагато більше часу, ніж першого разу. Але достовірно відомо, що переважну кількість обладнання було безповоротно втрачено. Проте навіть якби більшість обладнання таки вдалося вивезти, то відсутність лише одного верстата, який залишився на окупованих територіях або його завезли не в те місце, куди треба, поставила б весь технологічний процес на якір. І до того ж, зробити таке було ніде й нікому. І тут постає запитання: як так могло статися, що вдалося запустити ВПК уп’ятеро швидше, ніж за «індустріалізації»? Це при тому, що більшість обладнання банально була відсутня? Там хоч цілодобово змусь працювати – нічого не вийде.
Усе стає на місце після того, як починає доходити проста істина: заводи ВПК будували американські інженери, і, відповідно, американці чітко розуміли, що і як треба зробити для того, щоб запустити виробництво максимально швидко. Плюс до того, Штати мали весь парк обладнання, яким треба було заповнити втрати. Саме завдяки прямій допомозі США і вдалося підняти ВПК на нових місцях. Ну, й не варто забувати про те, що американці постачали вузли та агрегати, яких у совку просто не могли зробити в конкретних умовах.
Таким чином, совок тоді вистояв тому, що за його плечима стояли США. Водночас вони стояли за плечима Великої Британії, Китаю, а потім – і Франції. Частину з того, що використовували червоні армійці, взагалі було виготовлено в США від початку і до кінця, і якщо конкретні зразки озброєнь не можна було прийняти за продукцію власних підприємств, то було багато такого, що сприймалося як вироби власного виробництва. Саме так тоді і вдалося вистояти, ніяк не інакше.
Але совок ніколи не був вдячним і завжди обливав помиями тих, хто йому допомагав. Путін договорився до того, що навіть самі «росіяни» могли б перемогти Німеччину. Але така подача має зворотний бік, який показує нинішнього фюрера як бездарного й нікчемного виродка, причому він робить усе власними руками. І тому візьмемо за константу його твердження про те, «що росіяни» могли перемогти самі. Це означає, що вони змогли самі відновити ВПК, переозброїти і переоснастити не лише виробництво, а й червону армію, після чого їм самим вдалося б дійти до Берліна. Адже саме це випливає з нинішніх промов самого путіна та його біснуватої пропаганди. Причому зробити це вдалося при втраті провідних індустріальних центрів разом з підприємствами, родовищами та всім іншим. Ось це й візьмемо як вихідну точку і рушимо в нинішні реалії.
(Далі буде)