Автор перекладу: Світлана
Зараз у Штатах наростає дискурс щодо оцінки діяльності президента Трумпа, і насамперед – у галузі економіки, щодо його тарифної політики. Причому цей дискурс розвивається за рамками його фан-групи, яка вже зараз переплюнула совок і наближається до Туркменістану в частині вихваляння Американ-баші. Там практично всі повідомлення з Білого дому починаються фразами на кшталт «під керівництвом POTUS» або «за дорученням POTUS», і складається враження, що POTUS і паски святитиме в неділю.
Але це все зрозуміло, бо ж підлабузники і холуї є в будь-якому суспільстві, і діють вони одноманітно. З цього приводу класик давно й точно зауважив: «Довольні хамі, ситі в них є**ла». Інша справа – Нейлон Муск, який має не те що конфлікт інтересів, але бубновий інтерес у його діяльності на посаді глави «департаменту нестерпної ефективності». Просто зараз він пропихає на посаду керівника НАСА свого особистого кореша, а щоб його там ніхто не викрив у некомпетентності, Муск уже зачистив три департаменти, два з яких відповідають за наукову складову НАСА, а третій якраз і займався контролем доступності ресурсів НАСА та відверненням будь-яких перекосів діяльності на користь певних осіб або групи осіб.
А просто зараз він намагається розігнати Національне агентство з аеронавтики, яке, зокрема, дає дозволи на запуски космічних апаратів, а також займається розслідуванням причин аварій і катастроф. З урахуванням того що за останні кілька місяців ракети компанії Маска мали три аварії, то розгін комісії виглядає практично неминучим. Схоже на те, що це програма-мінімум для його особистих інтересів, і доки він її не виконає – нікуди не піде, при цьому щосили нахвалюючи гольфіста. Також він вважає себе неперевершеним генієм, і можна тільки уявити, наскільки сильно він зневажає Додіка, намагаючись не злякати дідуганчика, поки він робить усе, що потрібно.
Тож у тому таборі дискусій немає і бути не може, бо ця частина публіки завжди бажає мати собі фюрера або вождя і щоб вождь неодмінно мав їх самих. А те, що там є білль про права або Статуя Свободи, взагалі ні про що не свідчить. Тим більше коли права та свободи запропоновано монетизувати. Дискурс же виник осторонь фан-групи. Суть суперечки виникла в оцінці терміна, яким можна охарактеризувати діяльність Додіка. Одні вважають, що це «геніалізм», а інші схиляються до іншої оцінки, що виглядає як «генітальність».
Прикладів цієї його діяльності вже настільки багато, що їх марно навіть перераховувати, але особлива увага приділяється всього кільком з них. Так, своїм патяканням про 51-й штат – Канаду – Трумп настільки сильно налаштував самих канадців та уряд країни проти себе, що там зараз приймають рішення, які ще вчора здавалися неймовірними і навіть абсурдними. Зараз же все це виглядає логічним та послідовним ходом подій.
Так, згідно з графіком, наведеним агентством Bloomberg, вже помітні перші результати роботи найкращого президента всіх часів щодо експорту нафти. Нагадаємо, Штати перебувають на першому місці у світі з видобутку нафти, і її експорт завжди був найважливішою статтею експорту. І не дивно, що левову частку американської нафти купляв Китай. Але, згідно з наведеним вище графіком, ситуація стрімко змінюється.
Як неважко помітити, після своїх тарифних вакханалій щодо всього світу Трумп очікувано отримав згортання економічних відносин із цілою низкою країн. І якщо Китай опинився під найбільшими і, по суті, психіатричними тарифами, то Канада отримала і тарифи, і територіальні претензії, разом зі звинуваченнями в наркотрафіку та перекиданні нелегалів. І ось графік показує, що Китай скоротив імпорт нафти з США приблизно настільки, наскільки збільшив його з Канади. Простіше кажучи, Китай вичавлює американську нафту зі свого ринку і нішу, що звільнилася, заповнює нафтою з Канади.
І тут слід зазначити, що всю видобуту нафту і видобутий газ Канада традиційно постачала до США за дуже дружніми цінами, набагато нижчими за світові. З одного боку, це була явна втрата прибутку, а з іншого – Канада мала постійного і надійного покупця. Але це закінчилося. Мсьє Трумп про це геть забув, до речі, як і про багато іншого, при цьому обізвав Канаду нахлібницею. Ну що ж, раз Додік уже пам’ятник, то йому ніхто не може заборонити нести будь-яку дурницю, що він зараз і робить. Але слово сказано, і тепер кожен вирішує питання власної вигоди вже без урахування інтересів США чи їхньої думки з цього приводу.
Мабуть, ще після першої каденції Трумпа, коли він просто не встиг розвернутися, як зараз, Канада почала розвивати свою інфраструктуру так, щоб у разі якщо мудрий нарід ще раз обере дуже талановитого переговорника, можна було запустити альтернативні експортні проєкти. І з’ясувалося, що це був мудрий крок. Переборюючи просто шалений опір братів по розуму Грети Тумблер, Канада таки протягла трубопровід Trans Mountain з нафтоносної провінції Альберта до східного узбережжя, де у провінції Британська Колумбія було побудовано наливний морський термінал.
У травні він почне діяти на повну потужність. А трохи пізніше цього ж року до роботи стане гігантський завод зі зрідження газу. Таким чином, буквально впродовж кількох найближчих місяців Канада вийде на зовнішні ринки як продавець нафти і ЗПГ вже без милості США. При цьому для Канади стануть доступні покупці, готові платити за нафту і газ ринкову ціну, а не ту, що платили США. Ну, а вся ця комбінація демонструє Штатам наслідки політики Трумпа. Китай викидає американських нафтовиків зі свого ринку, і, як було обіцяно раніше, цю нішу відразу займає Канада, яку дідуганчик намагався називати 51-м штатом. Хіба це не перемога?
Причому тут треба розуміти, що тепер Канада може продавати свої вуглеводні не лише Китаю, а й усім, хто готовий платити хорошу ціну. До речі, американці теж зможуть купувати все це добро, але вже за тими цінами, як і решта покупців. А це якраз один із варіантів незворотних змін, які краще не запускати взагалі, щоб не стикнутися з їхніми наслідками. Але дід фігурно розгортав папку зі своїм підписом і глумливо ромірковував про Канаду як про непорозуміння. Ну що ж, у цьому випадку зірки зійшлися в одному місці, і дикість Трумпа зразу наклалася на нові можливості Канади, які та миттєво й запустила у гру. Якби не тарифні ініціативи Додіка, ще невідомо, як розвивалося б наповнення цих потужностей нафтою й газом, адже довелося б обговорювати це з Вашингтоном, але містер геніальність сам зняв усі ці питання і розв’язав канадцям руки.
Тобто у Вашингтоні не могли не знати про те, що сусід вкладає кілька десятків мільярдів доларів в інфраструктуру, яка йде навколо США, і тому там треба було підкреслено демонструвати лояльність, добросусідство і наполягати на десятиліттях партнерських відносин, але Додік – жорсткий переговорник і не звик до такого типу переговорів. Він може хамити і погрожувати, але схоже на те, що навіть старому псові доведеться вчити нові номери.
У цьому випадку ключем до нових фокусів може виявитися інша ситуація, пов’язана з Китаєм. Справа в тому, що вже років десять поспіль різноманітні фахівці попереджали про те, що Китай цілеспрямовано концентрує на своїй території виробництво рідкісноземельних матеріалів. При цьому практично до кінця 90-х років минулого століття провідною країною в цій галузі були США. Але згодом ці виробництва залюбки віддали на аутсорсинг у Китай. Це було зумовлено тим, що видобуток цих рідкісноземельних матеріалів пов’язаний з великим екологічним навантаженням. Тут і застосування специфічних матеріалів, і, головне, величезна кількість відходів.
Зрозуміло, що у Штатах вирішили позбутися брудних виробництв, і тому «рідкісноземелка», як і металургія, поступово поїхала до США. Причому все робилося як завжди. Туди перекочувало обладнання, технології, а також фахівці, але китайці швидко вчаться і поступово почали створювати власні підприємства такого самого профілю і, що найголовніше, стали підгрібати під свій контроль численні родовища цих матеріалів як в Азії, так і в Африці. Тим часом вони допилили технології, отримані в американців, і побудували досить стійкі структури.
Так, на родовищах видобувають руду, що містить необхідні матеріали, і переробляють її на концентрат. Виходить, що частина «брудного» циклу залишається на місці видобутку, а концентрат вивозиться в Китай. Зрозуміло, що якщо в цьому бантустані станеться переворот і рудник «націоналізують», то прямого профіту від цього не буде, адже отримати кінцевий продукт все одно можна лише в Китаї, бо Штати самостійно поступилися цим бізнесом китайцям. А якщо так, то місцевим князькам треба дружити з китайцями і не роззявляти рота на їхній бізнес. У результаті Китай виробляє понад 70% усіх рідкісноземельних матеріалів у світі, а в США понад 90% цього добра надходило з Китаю.
Тепер про це слід писати в минулому часі, тому що Сі заборонив постачання рідкісноземельних матеріалів до США. А основними споживачами цієї сировини якраз є буквально всі високотехнологічні виробництва, починаючи від сонячних батарей та акумуляторів для електромобілів і закінчуючи радарами та соплами для двигунів літаків останнього покоління. Буквально всі високотехнологічні виробництва пронизані цими матеріалами, а тепер – все. Наскільки це серйозно для промисловості США, стане зрозуміло лише після того, як буде використано всі запаси, а поповнити їх – нізвідки. Звичайно, можна відтворити власні виробництва, але це – роки, і напевно не в рамках каденції Трумпа, мільярди інвестицій і мінус та сама екологія, через яку це і було віддано до Китаю на аутсорсинг.
Здавалося б, цього вже було б достатньо для того, щоб оцінити геніальність рішень найбільш великого президента, профіль якого хочуть помістити на доларову купюру, яка теж… Але тут є невеликий «хвіст» історії. Вважається, що місцем, де є найбільші у світі розвідані запаси рідкісноземельних матеріалів, які поки що не пішли в розробку, є В’єтнам. Але дід навантажив цю країну тарифами, другими за розміром після Китаю. Ось тут уже можна починати розмірковувати про те, яким терміном можна назвати рішення Додіка.
Ну, а з чуток, його емісари вже просто замотали Пекін пропозиціями якось вийти з кризи, і сам великий президент і жорсткий переговорник уже готовий все зрозуміти і пробачити, тільки він же сам почав цей цирк і тому не хоче втратити обличчя. Для цього лише потрібно, щоб Сі подзвонив першим. Але Сі – не дзвонить і взагалі ніяк не реагує на цю метушню.
P.S. Останній штрих до геніальності.
Без коментарів.