Уперше опубліковано: 17.07.2022

Авторка перекладу: Світлана

При погляді на те, як наші військові масово опановують прийоми ведення сучасної війни, виникає впевненість у тому, що ми зможемо не тільки перемогти, викинувши ворога з нашої території, а й зробити більше – назавжди позбавити цю гадину її отруйного жала, тобто перемолоти її військовий потенціал, який складається ще з совкової подушки техніки, технологій та боєприпасів. Суть цієї впевненості полягає в тому, що ворог програє в ситуації, коли ми воюємо не так, як він того очікує від нас. Щойно ми починаємо діяти не за старим совковим шаблоном, противник починає відчувати проблеми. І що найголовніше, він не зможе з цим нічого вдіяти хоча б з однієї причини. Для цього зробимо короткий екскурс в історію.

На початку Другої світової війни Велика Британія залишилася віч-на-віч із Німеччиною та її союзниками, а вся війна йшла в повітрі й на морі. Щоб усім було зрозуміло: Королівський флот вів баталії з Крігсмаріне на півночі, з французьким флотом – на північному та західному узбережжі Африки, з італійським флотом – у центрі Середземного моря та з імператорським флотом Японії – на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії. Лише перерахування цієї географії достатньо для того, щоб зрозуміти масштаб битв. Але ми візьмемо лише один епізод, а точніше – аспект цього епізоду, що стосується епопеї лінкора «Бісмарк».

Флот Рейху був нечисленним, але у зв’язку з тим що він будувався після приходу до влади Гітлера, був найсучаснішим. За підсумками Першої світової війни Флот Відкритого моря Німеччини було потоплено в акваторії військово-морської бази Скапа Флоу на півночі Британії, а тому в міжвоєнний період Німеччина фізично не мала великих кораблів, які були під забороною їх будівництва. І лише після 1933 року було розроблено й запущено програму будівництва океанського флоту. Британія як країна-переможниця зберегла свій флот ще з тієї війни, і великі кораблі, крейсери та лінкори здебільшого дожили до початку Другої світової війни. Кораблі, хоч і пройшли капремонти й модернізації, але переважно були ветеранами, з усіма відповідними наслідками.

І ось у першому своєму великому поході лінкор «Бісмарк» знищив флагман домашнього флоту Великої Британії – лінкор «Худ». Він хоч і був найновішим, але на момент загибелі йому вже було 22 роки. Ми вже описували цю епопею, і немає сенсу повторювати те, що спричинило загибель «Худа». Більший інтерес становить те, що новий німецький лінкор технічно був на голову вищий за суперника, і тому на затримання кривдника було кинуто весь домашній флот, і навіть з Гібралтару висунулася ударна група кораблів.

Проте завдяки своїм технічним можливостям «Бісмарк» довго тікав від погоні, легко оминаючи розставлені пастки. І тут важливе ось що. Сукупна вогнева міць британського флоту багато разів перевершувала те, що мали «Бісмарк» і його супутник – крейсер «Принц Ойген». Якби вся ця армада вишикувалася на відстань гарматного пострілу, вона б просто змела «Бісмарк» одним залпом.

Але в тому-то й річ, що вийти на відстань пострілу і влучити в лінкор не було ніякої можливості. Корабель просто був недосяжний для вогню противника, бо мав високу швидкість і маневреність. Простіше кажучи, він постійно опинявся там, куди англійці просто не могли добити зі своїх гармат. Ось така маневрена оборона ледь не дала «Бісмарку» дійти до берега Франції, де він зміг би сховатися під парасольку берегової авіації та артилерійських батарей.

(Далі буде)

Один коментар до “Маневруй і виживай (Частина 1)”
  1. « виникає впевненість у тому, що ми зможемо не тільки перемогти, викинувши ворога з нашої території, а й зробити більше »
    В липні 2022 ще не було зруйновано мобілізацію, ще не було звільнено Залізного Генерала та кілька десятків успішних генералів з ГШ. Ще не було “фортеці Бахмут” та піврічних розповідей про контрнаступ, не було ще Кринок та Курської області. Проте, на момент виходу статті, вже два тижні, як було дуже швидко втрачено Лисичанськ (на мій погляд, через дурнувату поїздку найвеличнішого ВГК на передок). І, менше з тим, тоді була впевненість у перемозі. Зараз у мене немає впевненості в тому, що після цієї зеленої поторочі Україна взагалі існуватиме.

Коментарі закриті.