Про гасла і не тільки (Частина 1)

Із серії «Проти ночі»

Авторка перекладу: Світлана

У совкові часи існувало безліч такого, що не піддавалося раціональному осмисленню, але через те що воно було частиною загального пейзажу від самого народження, то не сприймалося як щось таке, об що неодмінно доведеться спотикнутися. Скажімо так, на це ніхто не звертав уваги і нікому на думку не спадало вникати у зміст набору слів, складених у гасло. Наприклад, який здоровий глузд може поміститися в гаслі «Мир, труд, май»? Звісно, людина посвячена і, що називається, «прошарена» в питаннях теорій марксизму-ленінізму, могла це пояснити так, що у простого совка очі стали б дибки.

Наприклад, так: «мир» (світ) означає кінцеву мету світової революції. Простіше кажучи, це слово містить сенс світової експансії. «Труд» (праця) – це сенс життя пролетаріату, або ж простої сволоти. Вона повинна гарувати, не думаючи про матеріальні блага, які й повинна приносити їй праця. І це якщо праця була на заводі, фабриці чи в установі. Якщо ж праця була в полі, то колгоспник не повинен був замислюватися і про свободу пересування країною. Йому навіть жодних документів для цього не видавали. Тобто захотів він зробити як у пісні «человек проходит как хозяин, необъятной родины своей» – аж раптом він уже не хазяїн, а у «хазяїна», і добре, якщо на шконці, а не під нею. Ну а щодо «мая» (травня) істину могли дізнатися лише обрані.

Не секрет, що в совку вигадували власні свята на противагу церковним. Перше травня якраз і було таким святом, яке відтіняло православний Великдень, що святкувався пізніше за нормальний і плюс-мінус припадав на кінець квітня – початок травня. Але в цьому випадку не було прямого накладання на незакріплену дату церковного свята, а все було призначено на конкретний день – 1 травня. Чому так? Відповідь у тому, як саме святкували цей захід.

Зрозуміло, що обов’язкову участь у «демонстрації» святом навряд чи можна назвати, бо туди були зобов’язані прийти «під розпис», і часто, щоб публіка не розбіглася під час ходи, їм видавали сумнозвісні портрети політбюро. Їх треба було обов’язково повернути, а викинути – не можна, бо будуть дуже великі неприємності, ще й «антирадянщину» можуть пришити. А справжнє святкування розпочиналося після офіційної частини.

Усе відбувалося на природі, і там публіка напивалася до втрати свідомості, і залежно від типу компанії, її віку та контингенту, це могло плавно перейти в оргію. І ось це якраз був виклик церкві не тільки в плані наповнення заходу, а й дати. Адже з 30 квітня на 1 травня певного роду публіка святкує Вальпургієву ніч. А через те що вона налаштована прямо протилежно церковним догмам, вона виявлялася немовби союзницею комуністів.

Ну, а заходи на шабаші мали офіційну частину і потім – неофіційну, власне святкування та веселощі, які мало чим відрізнялися від того, що виконували совки в міру своєї фантазії, а також продуктів, які можна було б вжити для розкріпачення цієї самої фантазії. Але хто тоді міг ось так розкласти по поличках це гасло? Тому для переважної кількості совків, він був набором слів, зовсім позбавленим сенсу.

(Далі буде)