Історичні корені нерозуміння (Частина 3)

Ось під цим поки що підведемо риску і спробуємо поглянути на історію останніх пари сотень років як на цілісну величезну картину, і це дасть уявлення про те, що окремі частини Німеччини або Франції кілька разів переходили з рук у руки як воєнні трофеї. З історичної точки зору це відбувалося настільки часто, що нічого абсолютно незвичайного чи абсолютно неприйнятного в цьому вже не бачили ні ті, ні інші. Мало того, сама черговість цих окупацій викликала якийсь сюр у тому плані, що зараз окупували ви, а завтра – окупуємо ми, і це вже стало чимось на кшталт місцевого фольклору.

І тут криється причина всього цього комплексу проблем. Зрозуміло, що бути окупованим неприємно, бо доводиться зберігати своє коріння і традиції вже за чужої влади, але вона діяла прагматично і з урахуванням того, що завтра все може змінитись, у тому числі й роль у п’єсі «Окупація». Тож поступово сформувалася субкультура цієї самої окупації.

Як приклад того, що більшість своєї історії країна перебувала в окупації, а її населення – не втратило своєї ідентичності, можна навести Люксембург. Той, кого доля закине до столиці цієї маленької країни і він блукатиме вуличками старого міста, напевно, побачить напис на багатьох будинках «Mir wëlle bleiwe wat mir sinn», що означає: «Ми хочемо залишатися тими, хто ми є».

І вони залишилися тими, ким вони є, зберігши свою історію, культуру, мову, звичаї та все те, що притаманне окремому, нехай і невеликому народу. Тим більше це стосується німців і французів, і це треба просто знати, щоб робити адекватні висновки. Але повернімося до 1940 року.

Як було сказано вище, Франція не впоралася з роллю континентального поліцейського, і це призвело до нової великої війни. Формально вона почалася на початку вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу – союзницю Франції, а та хоча й оголосила війну Німеччині, але так і не наважилася завдати удару сухопутними силами вздовж західного кордону Німеччини, якраз у районі колишньої Рейнської демілітаризованої зони, куди Франція могла ввести свої війська навіть без приводу та оголошення війни, бо мала на це мандат ще за Версальським миром.

Напевно, в Парижі сподівалися, що Німеччина задовольниться Польщею, але вже у травні наступного року Гітлер напав на Францію. До речі, вкотре окупувавши і Люксембург. Через півтора місяця Франція капітулювала, практично нічого не показавши з того, що мала показати як країна, що два десятки років гнула пальці та імітувала роль континентального жандарма. Зараз у Мережі вже купа мемів про те, що якби по французьких об’єктах прилетіло стільки, скільки по наших тільки за один день, до вечора Франція вже б викинула білий прапор.

(Далі буде)