Отже, тоді Штати знайшли ліки і від морської блокади, розширивши свою територію до Східного узбережжя, але для того щоб не дати приводу ще раз боротися з Британією, вирішили задекларувати своє невтручання у справи Старого світу. Але одночасно Вашингтон поширив свої інтереси на всю Америку, Північну та Південну, бо опинився в оточенні колоній чи квазіколоній Іспанської та Британської імперій. Так було сформульовано принцип американського ізоляціонізму, і треба лише уявити, скільки праці довелося покласти на те, щоб дотримуватися доктрини Монро майже сто років (з 1824 року), а потім таки послати свої війська у Європу.

До речі, після цього короткого відступу від доктрини США знову відкотилися на колишні позиції, а коли Друга світова вже почала вимальовуватися з усією неминучістю, то уряду США довелося знову переламувати дух ізоляціонізму. Якби не Перл-Харбор, то ще невідомо, як розвивалися б події цієї війни. А просто зараз Трамп експлуатує ту саму риторику в плані того, що треба піти з Європи і зосередитися на справах Америки. Саме це й означає гасло його фракції у республіканській партії: «Зробимо Америку великою знову». Насправді це запліснявілі гасла ізоляціонізму і фактична відмова від статусу наддержави, який не залишиться вакантним, якщо тільки телепні підтримають Чубчика.

Ось ці обставини стали вирішальними в тому розкладі, що склався після закінчення Першої світової. Штати не стали брати участь ні в розподілі сфер впливу, ні у формуванні умов мирного договору з Німеччиною, яка після розпаду Австро-Угорської імперії отримала на плечі весь тягар відповідальності як переможена сторона. Ну, а в цьому дуумвіраті нові реалії повоєнного життя розподілилися так. Франція, маючи велику і добре оснащену армію, контролювала все, що відбувалося на суші, а Британія, маючи найпотужніший у світі флот, робила те саме на морі.

Якщо міжвоєнний відрізок часу розглядати саме під таким кутом зору, то відповідальність за ренесанс німецького мілітаризму можна сміливо вкласти на плечі Франції. Вона виявилася просто не готовою для ролі континентального жандарма, і якою б великою себе не вважала, але з часів Наполеона вона вилетіла з обойми світових держав першого ряду. В цьому випадку на неї було покладено роль наддержави, яка, крім усього іншого, була зобов’язана забезпечувати непорушність встановленого світового порядку. І загалом тут справа не лише в ледарстві французів, яке можна спостерігати й зараз, а в тому, що там і близько не було духу країни, яка була здатна взяти на себе відповідальність глобального чи навіть регіонального плану.

У результаті німецький мілітаризм знову входив у свою активну фазу, і сталося це не за рік чи два, а за шість років, і Франція послідовно провалювала всі ті заходи, які могли досить легко зупинити розвиток історії за найпохмурішим сценарієм. Зараз там намагаються оминати цю тему, але постфактум цілком можна говорити про те, що Британія відіграла свою роль нехай і не на всі 100%, але війну на морі вона забезпечила знатну, а крім того, досить чіпко воювала й на суші, що насправді мала забезпечувати саме Франція.

(Далі буде)

Один коментар до “Історичні корені нерозуміння (Частина 2)”
  1. В першому реченні мабуть до Західного узбережжя.

Коментарі закриті.