Наскільки сильно це спрацювало, кожен може перевірити на собі просто зараз. Просто не роздумуючи спробуйте згадати дійових осіб зі складу американців чи совкових розвідників у москві. Швидше за все – нікого не згадаєте, а от Мюллера – пам’ятають усі, і Шелленберга, і багатьох інших. Тож саме такого подання матеріалу, щоб ворог виглядав настільки симпатично, справді ще не було. До цього було заведено знімати німців або фанатиками, або ідіотами, і в цьому була проблема. Просто запам’ятаймо саме це враження, яке, безумовно, було складено картиною, і відступімо ще далі.
Невелика обойма таких картин пішла в роботу після зміни влади. Посаду генерального секретаря обійняв Леонід Брежнєв, який, на відміну від зміщеного Микити Хрущова, все ж таки був у гарячих місцях на фронті і, як говорили багато людей, які його знали особисто, до війни взагалі ставився по-своєму. Як не крути, а Хрущов чітко знав, що досягти тих цілей, які ставилися перед її початком, – не вдалося і що Сталін не був задоволений підсумками тієї війни. Тому калібру Хрущова не вистачало, щоб спробувати доробити розпочате Сталіним, але він розумів, що доробляти це доведеться рано чи пізно.
Уже що-що, а промову Сталіна, з якої почалася індустріалізація, він пам’ятав чітко, а вождь і учитель тоді сказав, що на планеті має залишитися одна система – або соціалістично-комуністична, або капіталістична, і мирного співіснування між ними не буде. Може бути ілюзія, але збережеться вона доти, доки одна із систем не відчує, що друга достатньо послабшала, щоб її придушити. І тоді Сталін заявив, що якщо не провести цю саму індустріалізацію і не запустити військову промисловість на всі оберти, то через десять років не буде жодної країни пролетаріату-переможця, а комуністів просто розвішають по стовпах.
Загалом Хрущов не ставив під сумнів висновки вождя, тож війну, що не дала потрібних результатів, намагалися зайвий раз не згадувати, тому й фільми були про дурних і боягузливих німців – Дранкеля і Жранкеля, і парадів перемоги не проводили, бо перемоги в тому розумінні, яке в неї вкладало сталінське керівництво совка, не було абсолютно. Ну, а Брежнєв зміг переосмислити саме цей вузол історії, бо не був у ближній орбіті Сталіна і не пройнявся саме цією ідеєю, а крім того, військові та вчені доповіли йому про те, що при тому арсеналі ядерної зброї, які мають США і совок, війна неможлива в принципі, бо жодна зі сторін у ній не зможе перемогти, а от загинуть усі.
Звідси виникли нові погляди на світовий порядок, які привели до потепління відносин із Заходом, але й війну почали підносити як щось закінчене та героїчне. А щоб створити новий епос, треба було відходити від стереотипів про дурного і боягузливого ворога. По-перше, Брежнєв особисто знав, що це неправда і що противник був умілим, дисциплінованим та відважним. А по-друге, підбиття підсумків війни вимагало відкрито назвати чисельність втрат совка, бо без цього не можна було говорити про її кінець. Адже широко відомий вислів про те, що війну не закінчено, доки не поховано останнього солдата, вбитого на її фронтах. Але в цьому випадку прямо використовувати цю тезу було неможливо, проте хоча б оголосити кількість втрат для того, щоб поставити крапку, було необхідно.
(Далі буде)