Уперше опубліковано: 26.12.2018.
У статті згадується тогочасне запровадження в Україні воєнного стану строком на один місяць.
Авторка перекладу: Світлана
Наведений далі текст буде дещо затягнутим, однак ми пропонуємо дочитати його до кінця. Справа в тому, що західна преса, особливо американська, рясніла десятками статей про те, що москва може скористатися паузою в політичному житті провідних західних країн, викликаною Різдвяними святами, та здійснити широке вторгнення в Україну. Причому ці тексти було написано не для українців, а для американців, німців та французів, щоб ті розуміли, що саме відбувається на східній околиці Європи. Різдво минуло, і тепер можна про це говорити без вагань: на Заході були майже впевнені, що вторгнення неминуче.
А тепер погляньмо на те, яким був строк воєнного стану, запровадженого в Україні. Він становив рівно місяць і закінчився відразу після закінчення Різдвяних свят на Заході. Тобто за цей місяць у нас було проведено часткову мобілізацію та розгортання сил і засобів на напрямках основних ударів противника. Зараз уже можна говорити про те, що Україна спрацювала на випередження, маючи на руках конкретні плани противника з динамікою підготовки військ до певної дати.
Ми не ділилися своєю тривогою навіть тоді, коли в рф відбулася розширена колегія міністерства оборони рф, на якій було присутнє керівництво московської церкви. Просто на хвилиночку: розширена колегія просто так не проводиться, а присутність на ній попів – нонсенс, окрім єдиного випадку, коли запланована операція має проводитися на користь і з ініціативи церкви.
Напевно, багатьом досі важко уявити, що хтось може розв’язати велику війну в інтересах мракобісів наприкінці другого десятиліття 21-го століття, але просто згадаймо, що п’ять років тому ми також не могли собі уявити, що в москві наважаться розпочати війну під абсурдним гаслом «захисту російськомовного населення». Але так можна думати лише через забуття зовсім нещодавньої історії, яку москва зараз повторює просто з убивчою точністю, і єдине, що відрізняє нинішню ситуацію від прикладів нещодавньої історії, – Україна, що стала до зброї.
На суд читачів ми подаємо текст, у якому чітко відкатано всі формулювання та прийоми, які зараз використовує москва. Його слід дочитати до кінця хоча б для того, щоб знайти ключові відмінності в суті, а не в назвах, іменах і датах. Це текст промови (точніше – обрана частина), сказаної Адольфом Гітлером перед Рейхстагом 30 січня 1939 року.
«…У січні 1938 я нарешті вирішив, що впродовж року, так чи інакше, я боротимуся і візьму гору в боротьбі за право на самовизначення 6,500,000 німців, які проживають в Австрії.
1) Я запросив пана Шушніга, тодішнього канцлера Австрії, на зустріч у Берхтесгаден, і пояснив йому, що Німецька держава не стане більше бездіяльно терпіти пригнічення своїх німецьких товаришів. Тому я запропонував йому прийняти підхід до остаточного вирішення цієї проблеми за допомогою слушної та рівноправної угоди. Я не залишив йому сумнівів, що в іншому випадку свободу для цих 6,500,000 німців буде здобуто силою за допомогою будь-яких прийнятних засобів. Результатом цієї зустрічі стала угода, згідно з якою я міг сподіватися на вирішення цієї складної проблеми переважно через взаєморозуміння.
2) У своїй промові перед Німецьким Рейхстагом від 22 лютого я заявив, що наша держава більше не може байдуже стежити за долею десяти мільйонів німців, розкиданих по всій центральній Європі та відірваних від батьківщини проти своєї волі. Я заявив, що передусім подальше пригнічення і погане поводження з цими німцями спричинить вкрай активні контрзаходи.
Через декілька днів пан Шушніг вирішив кричущим способом порушити нашу угоду, якої ми досягли в Берхтесгадені. Його ідея полягала в тому, щоб за допомогою сфальшованого плебісциту знищити легітимну основу національного права на самовизначення та свободи цих 6,500,000 німців. Увечері в середу, 9 березня, з промови Шушніга в Інсбруку я дізнався про цей намір. Тієї ж ночі я наказав про мобілізацію певної кількості піхотних і моторизованих дивізій, які мали накази перейти кордон у суботу, 12 березня, о 8-й ранку, з метою звільнення Остмарку*.
Уранці п’ятниці, 11 березня, мобілізацію цих частин та ударних з’єднань СС було завершено. Вони зайняли свої позиції впродовж дня. Тим часом під дією всіх цих подій та повстанням жителів Остмарку Шушніг здався.
Уночі п’ятниці мене просили віддати наказ німецьким військам на вступ до Австрії, щоб запобігти потужним міжнаціональним зіткненням усередині країни. До 10-ї вечора війська в кількох точках уже перетинали кордон. До 6-ї години наступного ранку почався рух основної маси військ. Населення вітало їх з неймовірною наснагою, бо, нарешті, здобуло свою свободу. У суботу, 13 березня, в Лінці, за допомогою двох відомих вам законів я закріпив включення Остмарку до складу нашої держави, і прийняв присягу на вірність членів колишньої австрійської армії мені як головнокомандувачу Німецьких об’єднаних сил. Через два дні у Відні відбувся перший об’єднаний військовий парад».
* Остмарк – назва Австрії.
(Далі буде)