У потоці новин (Частина 2)

Загалом перспектива встановити контроль ще й над цим резервуаром нафти виглядає цілком слушним мотивом для того, щоб підіграти протестам населення Ірану. До речі, північніше, якраз через Каспій, є ще один такий резервуар, але протестів там немає, а тому має сенс розігрувати лише ті карти, які можуть зіграти. А тут є така можливість, бо виникла ще одна необхідна змінна, яка могла б оформити протести у щось єдине, спрямоване на зміну влади.

Другою відмінністю цих протестів може стати те, чого рушники так старанно уникали, а саме – об’єднавче начало. Рушники ретельно і довго прополювали грядки опозиції, щоб там не виріс лідер, який стане авторитетом для дуже різношерстої публіки, що бере участь у протестах і явно не задоволена наявною владою. До останнього часу це вдавалося за рахунок ліквідації потенційних лідерів та роз’єднання різних етнічних і релігійних груп населення країни.

Як це не дивно, але своїм пограбуванням скарбниці та висмоктуванням грошей з економіки на користь своїх проксі, а також нестримним фінансуванням військових програм, у тому числі ядерної, рушники опустили рівень життя населення на таке дно, що там сформувалася і зміцніла ідея про те, що за шаха Мохаммеда Рези Пехлеві, який правив країною аж до перевороту в 1979 році, жилося краще, вільніше та ситніше. Власне кажучи, так воно й було, хоча зрозуміло, що зараз із цього роблять фетиш, як постсовок зробив його зі «смачного пломбіру».

І ось зараз в особі старшого сина – Рези Пехлеві – населення Ірану побачило альтернативу нинішній владі та об’єднавче начало, під прапор якого готові стати і суніти, і шиїти, перси та курди, азербайджанці та інші великі етнічні групи населення. Причому всім зрозуміло, що технічно зміна режиму може статися просто миттєво. Новий шах зніме питання про те, хто здійснюватиме верховну владу, а решту можна буде вирішити без громадянської війни та інших неприємностей, які зазвичай відбуваються при зміні влади. Ба більше, його зараз називають «спадковим принцом», і тому мова може йти про відновлення шахської влади, і не більше.

Сам Реза Пехлеві цього разу вже зробив низку заяв на підтримку протестів, які повинні привести до падіння теократії. Плюс до того, він публічно звернувся по публічну допомогу до США. І якщо ті якось втрутяться у процес і результат виявиться позитивним, то Штати безумовно отримають необмежений доступ до ресурсів Ірану, і насамперед – нафти й газу. Тож незважаючи на міцний фундамент режиму, забезпечений КВІР, його падіння вже не виглядає нестримною фантазією. Це розуміють і бородаті, і тому там зараз спостерігаються рухи, характерні для режиму, що втратив упевненість у своїй стійкості. І це попри браву риторику головного рушника, який виступає з гнівними промовами на адресу Штатів. Наприклад, буквально днями ракбар публічно звернувся до Трампа і порадив тому займатися проблемами Америки, а не лізти до них під рушники, і, зокрема, сказав таке:

«Руки Америки заплямовано кров’ю понад 1000 іранців, включаючи лідерів та безневинних жертв. Іран твердо стоїть на своєму і не відступить ні на крок від своїх принципів і не потерпить роботи на іноземців».

Тобто у своїй риториці та демонстрації впевненості у стійкості режиму Хамон пішов слід у слід за Мадурою, а ми чудово знаємо, куди ведуть сліди від його шльопанців. Сам бородатий маразматик це розуміє, і поки на публіці він малює із себе героя, насправді виконує дещо інший сценарій.

(Далі буде)