Сибір наш? (Частина 3)

Тобто все це помітно збоку, і на відміну від курника, де ця тема під «табу», тут усе розкладається по поличках і особливо підкреслюється кореляція між потугами москви на фронті в Україні, що явно видихаються, і зростанням рівня риторики в китайському суспільстві, про необхідність «забрати своє». Насправді таких досліджень уже досить багато, і в 2025 році на це звертають увагу буквально всі адекватні аналітики. Ось ще резюме одного такого огляду ситуації:

«Офіційна китайська преса (така як People’s Daily, Global Times або агентство Xinhua) станом на січень 2026 року продовжує дотримуватися стратегії «м’якої сили» та економічної експансії, уникаючи прямих закликів до повернення територій.

Однак у китайському інформаційному просторі спостерігаються цікаві тренди, які можна розділити на офіційні та «напівголосні».

1. Офіційна позиція: «Ресурсна колонія» замість анексії

Державні ЗМІ КНР фокусуються на проєктах, які де-факто посилюють залежність російського Далекого Сходу від Китаю.

• Інвестиції: У січні 2026 року активно обговорюється запуск нових етапів газопроводу «Сила Сибіру – 2». Китайська преса підкреслює, що Пекін диктує ціни, оскільки РФ втратила європейський ринок.
• «Економічне управління»: Повідомляється про плани китайських інвестицій у Далекосхідний федеральний округ обсягом до 1 трлн рублів протягом 2026 року. Китайські медіа подають це як «допомогу у розвитку», хоча аналітики називають це «повзучою економічною анексією».

2. Картографічна дипломатія

Пекін продовжує нагадувати про «історичну приналежність» земель через офіційні документи:

• Міністерство природних ресурсів КНР ще у 2023–2024 роках зобов’язало використовувати китайські назви для міст РФ (наприклад, Хайшеньвей для Владивостока, Болі для Хабаровська). У 2025–2026 роках цей стандарт став повсюдним у китайських шкільних підручниках та на навігаційних картах.
• Офіційна преса періодично публікує матеріали про «несправедливі договори» XIX століття (Айгунський та Пекінський), натякаючи, що питання кордонів є «історично чутливим».

3. Реакція на слабкість РФ

На тлі повідомлень про захоплення Мадуро у Венесуелі та загальне ослаблення позицій кремля, у китайських соцмережах та напівдержавних блогах (наприклад, на платформах Weibo або Zhihu) активізувалися дискусії:

• Тайванський фактор: Нещодавня заява президента Тайваню Лай Цінде про те, що «якщо КНР дбає про територіальну цілісність, то має повернути землі на Далекому Сході, відібрані Росією», викликала бурхливе обговорення. Офіційна преса Китаю назвала це «провокацією», але коментатори в мережі активно поширюють карти «Внутрішньої Маньчжурії».
• Демографічне домінування: Китайські медіа пишуть про успіхи «безвізових зон» та агропроєктів, де працюють переважно китайські громадяни, створюючи умови, за яких російська влада в регіоні стає номінальною.

Підсумок

Зараз Китай не ставить питання про де-юре повернення територій, щоб не руйнувати антизахідний альянс із Путіним. Натомість китайська преса готує ґрунт для де-факто контролю: Росія вимушена віддавати ресурси та землі в довгострокову оренду, що в Пекіні називають «справедливим історичним відшкодуванням».

(Далі буде)