Автор — Тимур Литовченко
Сьогодні виповнюється рівно 100 років відтоді, як 24 липня 1921 року на ділянці залізниці між Тулою й Москвою розбився аеровагон конструкції Валеріана Абаковського.
В принципі, попри абсолютну закругленість цього ювілею (ще б пак — 100 років!), нам та подія могла б бути байдужою… Якби не одна обставина: серед пасажирів того технічного дива, які загинули разом із конструктором і водієм-випробувачем, за сумісництвом, був такий собі товариш Артем, він же — Федір Сергеєв, творець і єдиний очільник Донецько-Криворізької Радянської Республіки. І не в тім річ, що теперішній преЗЕдент є уродженцем того самого Кривого Рогу. А в тім річ, що утворена й ліквідована у 1918 році ДКРР дуже добре співвідноситься з нинішніми ДНР та ЛНР!
Співвідноситься аж до найменших деталей: наприклад, ДКРР просилася на вступ до складу РРФСР так само, як нинішні ДНР/ЛНР мріють про прийом до складу Російської Федерації!!! І між іншим, відмовив ДКРР від подібного кроку не хто-небудь, а сам товариш Ленін!.. Наказав вливатися до складу УСРР зі столицею в Харкові. Нічого не нагадує?! Отож бо…
Далі буде зовсім коротенький епізод з «Книги Пожежі. 1914-1922» історичної епопеї «101 рік України», в якій йтиметься про фатальну подорож аеровагону конструкції товариша Абаковського:
Ось на що здатен робітничо-селянський геній, звільнений справжньою народною Революцією: якихось півтори, щонайбільше дві години — і шлях від Москви до Тули буде подолано! Ось воно — світле майбутнє! Ось він — комунізм у всій його красі!..
Позаду аеровагону реве потужний авіаційний мотор, за широкими вікнами змінюються чудові пейзажі, один від одного кращий — та через шалену швидкість руху їх не вдається розгледіти як слід. Тому пасажири переважно зайняті розмовами між собою. Порозсідалися вони парами таким чином, щоб відчувати якнайменший мовний дискомфорт в процесі спілкування. Ось сидять поруч двоє англомовних делегатів III конгресу Комінтерна — представник США (а заразом також Австралії) товариш Джон Фріман і британський товариш Джон Уїльям Г’юлетт. Трохи подалі про щось запекло дискутують німці — делегати I конгресу Червоного Інтернаціоналу профспілок товариш Оскар Гельбрюк і товариш Отто Штрупат. Але якби вони відволіклися від поточних справ, то кожен з них, безумовно, висловив би щирий захват з приводу швидкісного технічного дива, яке мчало їх від Тули аж до самої Москви.
Ну нічого, нічого: невдовзі гряне Світова Революція, комунізм переможе у світовому масштабі — тоді всі вони позабувають свої відсталі мови й розмовлятимуть виключно російською! Тоді все людство зіллється в єдину пролетарську родину…
Раптом товариш Артем подумав: «А чи спроможне це диво вільного робітничо-селянського генію — аеровагон довезти їх… просто до комунізму?! От як би зробити так, щоб вони, наприклад, сіли на тульському залізничному вокзалі ще не в комунізмі, а на московському залізничному вокзалі зійшли вже в комунізмі?.. Було б цікаво дізнатися».
Хтозна, чому він подумав про таку чудасію. Можливо через те, що сьогодні була неділя. Звісно, це дурниця… Проте коли він був маленьким, матір якось сказала: «Ти у мене, Федько, народився в понеділок», — і відтоді щонеділі хлопчик відчував незрозумілий йому самому підйом настрою. Бо настання кожного понеділка для нього ставало немовби черговим днем народження, відповідно кожна неділя була сповнена радісних очікувань нового, ще не пізнаного.
Зовсім інша річ — це вівторок, наступний після понеділка день. В Бога товариш Артем не вірив давно й беззаперечно, проте… Проте найважливіше дітище його життя — Донецько-Криворізька Радянська Республіка була заснована саме у вівторок, 12 лютого 1918 року. Й ліквідовувати ДКРР довелося також у вівторок, 19 березня 1918 року. Так, він слухняно виконував вказівку товариша Леніна щодо необхідності створити єдиний фронт боротьби трудящих мас України проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. Так, після цієї його заяви всі керівники вже колишньої ДКРР увійшли до складу ВУЦВК та Народного Секретаріату… І він сам увійшов також. Оскільки ж день 19 березня був його, товариша Артема днем народження в загальноприйнятому сенсі, то всі присутні на ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад у Катеринославі (а все це відбувалося саме там) палко вітали і всю ДКРР, і товариша Артема особисто «із входженням до єдиної Сім’ї Рад»…
Все це було саме так, а не інакше. Тим не менш, десь в найпотаємніших глибинах души товариша Артема затаївся жаль за зробленим. Все ж таки він походив із селянської родини, а селяни якщо вже вчепляться у власність, потом і кров’ю зароблену, тяжко вистраждану — то не відпустять. А якщо під тиском необоримих зовнішніх обставин все ж таки відпускають… то потім шкодують все життя.
Втім, годі журитися! Сьогодні була саме неділя, і поїздка на небаченому досі ніде в світі різновиді транспорту — аеровагоні викликала величезний захват. Раптом йому дуже закортіло поговорити з самим автором проекту — з товаришем Абаковським, який особисто керував сьогоднішньою поїздкою. Щоправда, відволікати винахідника (а сьогодні за сумісництвом ще й головного машиніста) розмовами аж ніяк не рекомендується.
Тим паче, товариш Абаковський на рекорд йде! Принагідно він пояснював товаришеві Артему, що найбільша швидківсть, яку здатне розвинути його дітище — це аж 140 кілометрів на годину! Якби аеровагон постійно рухався з такою швидкістю, то обрану для нинішніх випробувань ділянку було би подолано приблизно за 1 годину і 17 чи 18 хвилин… Натомість від Москви до Тули вони «пленталися» аж дві години рівно — себто, із середньою швидкістю всього лише 90 кілометрів на годину.
В принципі, теж непогано… Та тепер товариш Абаковський прагнув перекрити власне досягнення! Тому на зворотному маршруті від Тули до Москви і гнав аеровагон на максимально можливій швидкості. Амбітний цей товариш Абаковський, чорти б його вхопили! Ну нічого, нехай витискає зі своїх моторів ту швидкість, яку тільки може, бо зараз…
Втім, що мало би статися зараз, товариш Артем не встиг додумати, оскільки потужний удар підкинув аеровагон в повітря. Щось грюкнуло, гепнуло, оглушливо тріснуло — і майже одразу все провалилося у пітьму…
В одному з коментарів на «Лінії Оборони» хтось вже зазначав, що їзда зі швидкістю 140 км/год по залізничній колії, абсолютно не пристосованій для таких експериментів, завершитися інакше просто не могла! Разом з тим, багато хто вважав, що катастрофа того дива техніки сталася через зовнішню диверсію. Зокрема, ніхто інший, як творець сумнозвісної ЧК — Фелікс Дзержинський нібито шепнув удові товариша Артема про купу каміння, насипану на залізничній колії. При цьому нібито додав: «Каміння з неба саме не падає». Принаймні про це згадував генерал-майор артилерії Артем Федорович Сергеєв — син творця ДКРР.
Що ж, гадаю, що «Залізний Фелікс» знав, про що говорив — бо кому ж іще професійно розмірковувати про діяння чекістів?! А нашим сучасникам Плотницькому, Пушиліну та іншим подібним персонажам — зайве нагадування про те, що рано чи пізно, але невідворотно вони приєднаються до Захарченка, Гіві, Мотороли… і того ж таки товариша Артема! Бо як не цілий аеровагон, то хоча б вогнемет чи міна, порція «Новичка» чи полонію у російських спецслужб знайдеться для кожного. Жодних сумнівів у тому нема і бути не може! І ні до комунізму на аеровагоні, ані до складу РФ на замінованому ліфті ніхто не в’їде — тільки до пекла на концерт Кобзона…