Отже, третій шлях виявляється найнебезпечнішим навіть у тому випадку, коли диктатором стає талановитий персонаж, якому безумовно щастить. Але у випадку з федерацією в диктатори вибилося щось таке, що не підійшло до жодного з трьох варіантів. Просто згадаймо, як на зорі свого царювання прутін бадьоро розповідав, що потрібно покінчити з суто сировинною формою економіки і почати розвивати її в іншому напрямі, створюючи конкурентоспроможні товари, які користувалися б попитом у всьому світі. Там були прожекти з випуску високотехнологічної продукції на зразок комп’ютерів, пасажирських літаків, якихось проривних космічних комплексів, і далі за списком.
При цьому прутін мовив про те, що, відштовхнувшись від природних ресурсів та корисних копалин, які дозволяють розвивати промисловість і економіку в будь-якому напрямі, років за десять країна опиниться серед світових лідерів, таких як Німеччина чи Японія, які цих самих ресурсів не мають. Але після початку Другої війни в Затоці ціни на нафту рвонули в космос, і прутін відмовився від першого шляху. Тим більше що він формував вертикаль влади з таких самих неосвічених і бездарних осіб, як і він сам. А тому перший варіант, заснований на інтелекті, він явно не подужав і перейшов до варіанта № 2.
Ось тоді для стада залунали інші, але не менш солодкі пісні. Прутін розповідав про те, що кожен підданий його царства отримуватиме неслабкі виплати від експлуатації надр і видобутку корисних копалин. По суті, він не відкрив нічого нового і пообіцяв зробити щось таке, що практикують ті ж Емірати, наприклад. Публіці це дуже сподобалося, адже вони вже бачили себе лежачими на печі, яка сама їздить і привозить їм усілякі ніштяки. За такий хід подій вони не те що свободу вирішили віддати – стадо залюбки віддало б на заклання своїх первістків або віддало б свої парні органи.
Але, крім невігластва, у прутіна є ще одна важлива риса – жадібність. Так, просто фантастичні потоки нафтодоларів таки ринули в курник, але жодної ренти лаптям ніхто не став виплачувати. Та в порівнянні з тим, що було раніше, життя стада стало просто в рази кращим, і тому до цього питання ніхто не повертався. А кількість друзів прутіна, які стали мультимільярдерами, стала рішуче підтискати списки Forbes.
Такий стан справ здавався непохитним, бо неосвічений цар вдосталь наслухався казок своїх придворних псевдовчених, які навіяли йому теорію про скінченність вуглеводнів і про те, що ціна на нафту й газ зростатиме, не маючи верхньої межі. Але в якийсь момент виявилося, що тупуватий прутін слухав ідіотів, які заглядали йому в рота і розповідали те, що він хотів слухати, не більше того. І стало зрозуміло, що загалом запаси нафти величезні і що в будь-який момент добувні країни можуть опустити ціну на нафту так, що вся ця краса, яку прутін приписував своєму геніальному правлінню, дуже швидко закінчиться.
І ось, не чекаючи кінця епохи нафти, прутін вирішив рушити третім шляхом. Як завжди, знаті він пообіцяв розподіл захоплених ресурсів, і перед вторгненням багато хто вже точно знав, що їм дістанеться із промислових підприємств, родовищ, земель, інфраструктури та іншого. Ну, а публіці було обіцяно, що вона житиме краще і веселіше, плюс до того, вона зможе демонструвати свою перевагу над переможеним народом. Нічого нового – в історії курника «маленька переможна війна» завжди вважалася ліками від невдоволення, смути і тим більше – революції.
(Далі буде)