Авторка перекладу: Світлана
Чим суворішим стає життя в курнику, тим сильніше спрацьовує бінарний заряд тоталітаризму – контроль і репресії. Це неминучий та об’єктивний хід подій, тому що будь-який диктатор виправдовує свою абсолютну владу тим, що він і тільки він знає, як привести стадо туди, де будуть «ясла повні» і де всім житиметься легко, весело і сито. При цьому стадо залюбки віддає фюреру практично всі свої права і чекає настання цього світлого майбутнього і, звичайно ж – достатку, незалежно від його джерела.
І тут є важливий момент. Загалом стадо не таке дурне, щоб не розуміти простої істини. Все, що обіцяє диктатор, зазвичай досягається або наполегливою і важкою працею, або якимось талантом, який вдалося правильно застосувати. Але диктатор переконує, що нічого цього не потрібно, бо він знає рецепт, як усього цього можна досягти іншим шляхом. І тут спрацьовують жадібність, лінь і невігластво натовпу. Завдяки цим якостям з ним можна робити що завгодно, якщо тільки знати, яким інструментом треба користуватися.
Але у диктатора є своя дилема. Дуже рідко диктатор виявляється по-справжньому розумною людиною, яка чітко подолала бар’єр Даннінга-Крюгера і розуміє, що просто розвести і кинути натовп, звісно, можна, але в такому випадку доведеться пожертвувати власним комфортом і безпекою. Адже рано чи пізно хтось скористається тим, що диктатор не дотримав своїх обіцянок, і точно такими самим інструментами почне прокладати шлях до власної диктатури за рахунок повалення попереднього диктатора-кидали.
Для досягнення цієї мети потрібно або дуже добре розуміти багато процесів економіки і, регулюючи її функціонування, поступово покращувати життя стада, як це було в Сінгапурі, наприклад, за диктатури Лі Куан Ю, або потрібно правильно розпорядитися природним потенціалом країни і теж давати населенню можливість сито жити, поступово покращуючи умови життя. В такому випадку стаду зрозуміло, за що вони пожертвували своєю свободою і правами.
Є й третій шлях, але він уже більш ризикований. Можна спробувати досягти тієї ж мети, але за рахунок когось іще. Простіше кажучи, через загарбницьку війну, в результаті якої можна буде привласнити ресурси сусідів і пустити їх в обіг, поступово підвищуючи рівень добробуту власного населення. Такого в історії просто хоч греблю гати, і останнім із таких варіантів був Третій Рейх. Але для того щоб отримати бажаний результат саме таким чином, диктатор повинен мати ще більше талантів, ніж розглянуті вище варіанти.
Треба бути кимось на зразок Наполеона, який відповідав усім вимогам, необхідним для такого авторитарного лідера. Але навіть якщо з лідером усе склалося як слід, цей шлях таїть у собі небезпеки цілком природного характеру. Кількість ресурсів, які підлягають поділу, більшою не стає, і для того щоб дати їх своєму населенню, ресурси потрібно відібрати в когось. А це – перманентний конфлікт, і щойно ситуація зміниться хоча б трохи, бійка відновиться, і чим вона закінчиться – невідомо. Ті, хто пережив Наполеона та Гітлера, дуже добре знають, що відбувається одразу після піднесення та розквіту нації. Далі – розруха, злидні та приниження. Тобто третій шлях може дати те, що обіцяв диктатор, але це недовго, після чого стане набагато гірше, ніж до цієї самої диктатури.
(Далі буде)