Виявляється, Ленін та його зграя вичерпали не весь потенціал із теорій Маркса та Енгельса – там ще залишилося місце для військових. Ленін просто не вловив певних моментів. До речі, Фрідріх Енгельс у цьому напрямі також непогано попрацював. Він аналізував організацію економіки та армії наполеонівської Франції, де вивів важливі залежності між станом економіки взагалі та промисловості зокрема не тільки зі здатністю країни вести війну, а й з тим, який із двох типів воєн їй під силу – нищівний чи виснажливий.
Справа в тому, що Леніну не треба було вчитуватися в усе, написане цим дуетом, а брати основу, на якій він будував власні теорії. Не дивно, що в совку ніколи не виходили повні версії основоположників теорії класової боротьби. З їхніх текстів безжально вирізалося все, що не вкладалося в ленінський розвиток теми. Тож «марксизм-ленінізм» – це якийсь гібрид із того, що було пропущено до друку з ідей Маркса-Енгельса, і Леніна з товаришами. Тексти Леніна та інших засновників совка теж нещадно різали. Якщо пустити у друк усе, що вони писали, до чого закликали і чим це обґрунтовували, то це була б уже не політично-економічна теорія, а ілюстрація до дисципліни «Клінічна психіатрія».
Утім, були люди, яким треба було вичитувати класиків із першоджерел і бажано – уважно конспектуючи прочитане. Це була не забаганка і не бажання винайти власну теоретичну надбудову, а життєва необхідність. Певній частині совкового суспільства знання праць класиків могло врятувати шкуру, інколи ж – не просто рятувало, а піднімало соціальним ліфтом угору, майже до пентхауса.
Таким виявився колишній царський офіцер Борис Шапошников. Після революції він швидко перевзувся в пролетарія, а щоб до нього не виникло запитань у розстрільної команди, яка пускала подібних до нього панів у розхід сотнями, довелося підкуватися в теоретичній базі нової влади. Будучи людиною розумною та спостережливою, він швидко знайшов свою нішу та щільно в ній закріпився. У теорії військового мистецтва він додав аспекти класової боротьби і врешті-решт розвинув думки товариша Маркса в суто військовій площині. Саме він впровадив формулу про те, що будь-яка війна, яку вестиме червона армія, – справедлива. Навіть якщо за своєю суттю вона стане агресивною – все одно. Це тому, що вона заснована не на принципі територіальності чи крові, а класової боротьби. Через те що червона армія є армією робітників і селян, то вона – пролетарська армія. Якщо так, то за Марксом виходить, що будь-яка війна пролетаріату проти буржуазії – справедлива.
Ця проста і водночас елегантна теза, заснована на теорії Маркса, дуже сподобалася Сталіну, бо виправдовувала будь-які агресивні дії совка, а бидлу завжди можна було пояснити, за що їх ведуть на забій. До речі, влітку 1941 року вже вся армія знала, що готується наступальна війна. Сам Сталін це сказав на банкеті у кремлі 5 травня 1941 року. Він відкритим текстом повторив слова Шапошникова про те, що час від оборонної військової політики переходити до наступальної. Все це знали і нікого це не бентежило, бо в голови вже вбили теорію справедливості будь-якої пролетарської війни незалежно від того, хто її почав. Саме ця теорія, а не «за Батьківщину, за Сталіна», виправдовувала будь-які війни та жертви.
(Далі буде)