Вигини демократії (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

ПРО ДУБІВ

Учорашня епопея про Колю Саркозі наштовхнула на загальні роздуми, бо стала певним градусником, що вимірює середню температуру по палаті. Але все ж таки спочатку слід звернути увагу на оболонку проблеми, перш ніж занурюватися в її надра, і для цього – особисте історичне спостереження. У совковій армії було настільки багато тупих речей, що якщо замислюватися про них, то можна було зламати собі мозок без можливості його ремонту. У цьому я переконався буквально в перший тиждень служби. Але потім почув формулу, яка врятувала від зациклювання на темі, і як наслідок, вона допомогла зберегти здоровий глузд і зайняти позицію стороннього спостерігача, хоч і перебуваючи всередині системи. Цю фразу чули майже всі: «Чем больше в армии дубов, тем крепче наша оборона».

Тобто до заведених там порядків треба було ставитися як до неминучого і невиправного зла, і боже борони від надії на те, що ситуація може змінитися. Ну, а уявлення про те, що ти там зможеш щось змінити, було ознакою того, що такі думки заведуть весь організм у в’язницю або в могилу. А все тому, що все там робилося за статутом, головний принцип якого був простий – субординація, що означає наявність та дію двох головних пунктів: пункт 1 – начальник завжди правий; пункт 2 – якщо начальник не правий, дивись пункт 1. У житті це було так. Ти зобов’язаний виконати будь-який наказ начальника чи командира і тільки після цього можеш спробувати його оскаржити.

Але справа це була марна за визначенням. Можливо, для гурманів і тих, хто в темі, присвячу цьому окрему епопею, а тут важливе те, що у статутах і настановах було розписано все, що стосується армійського життя, і, зокрема, форму доповіді, яку має промовляти черговий по роті, частині, гарнізону або що там є в цей момент. Зазвичай це відбувалося вранці, коли в роту, батальйон, полк чи дивізію прибував командир. Черговий був зобов’язаний доповісти за формою: «Товариш (звання), за час вашої відсутності пригод не сталося» А далі, залежно від рівня підрозділу, додавали хвіст, наприклад, про «осіб, незаконно відсутніх» чи щось таке.

Але в цьому випадку інтерес становить інше закінчення доповіді, коли пригода таки сталася. В такому разі доповідь набувала тієї абсурдної форми, заради якої все це й написано. А виглядало це так: «Товариш (звання), за час вашої відсутності, пригод не сталося, крім…» І далі, в цьому «крім», уміщалася суть пригоди. Я не чув, як черговий по сусідній роті доповідав командиру в один із весняних днів, але пригода таки була. З віддаленого посту пішов вартовий зі зброєю – автоматом АК та двома магазинами набоїв, по 30 штук у кожному. У результаті він не просто пішов, а застрелив кількох цивільних. І, швидше за все, доповідь чергового звучала саме так «пригод не сталося, крім». Тобто форма доповіді повністю суперечить її змісту, але якщо так написано у статуті, звучатиме воно саме так і ніяк інакше.

ПРО ФОРМУ

Здавалося б, совкова армія спочила в бозі, а разом з нею в інший світ відійшла якщо не вся, то більша частина тієї дикості, з якої її було зліплено, але виявляється, що ось ці варіанти невідповідності форми та змісту оточують нас з усіх боків і при цьому дуже часто являють собою предмет гордості або ідентифікації, яка ділить світ на нормальні та ненормальні країни. І цю невідповідність закладено не в армійському статуті, а в головному нормативно-правовому акті держави – Конституції.

(Далі буде)