Теорія керованої споконвічності

Уперше опубліковано: 27.09.2015

Авторка перекладу: Світлана

Зараз росія, натужно крекчучи, повертається до свого коріння, щоб закопатися глибше і знайти те місце, звідки йде духовність і унікальність «русского міра». Треба сказати, що це на перший погляд усе здається просто: полізли мужики в багнюку і порпаються там, застрягаючи все глибше! Та де там! Споконвічність – небезпечна штука: копнув трохи не там – і попре таке, що багнюка виявиться гелем для душу. Дехто цього не розуміє і пропонує споконвічність створити заново.

Як це виглядає – можна побачити по всій росії. Кремезні чолов’яги одяглися в маскарадні костюми і кажуть, що вони – споконвічні козаки. Але тут тільки почни копати споконвічність, і виявляється, що такої організованої спільноти клятвопорушників ніколи не було взагалі. Адже всі вони складали присягу на вірність царю та отєчеству. Коли царя поставили до стінки, а отєчество валилося з усіх боків, козаки спокійно дивилися на ці заходи і бродили хресними ходами навколо церков. Царя таки шльопнули, а потім розвалилося отєчество, і частини білої гвардії, відступаючи, марно нагадували споконвічним козакам про присягу. Минули роки, і козаки стали червоними, що означає – склали нову присягу і таке інше. Почалася нова війна, і станичники знову тихенько причаїлися, спостерігаючи, чия візьме. Коли здалося, що Вермахт бере гору, вони цілими станицями пішли записуватись у 1-й козачий корпус СС і складати чергову присягу. Тепер вони знову комусь присягають, але єдине, що залишилося незмінним, – штани з лампасами, легкість складання присяги та невгамовний потяг грабувати.

Або ось деякі гарячі голови пропонують путіну зробитися царем, а його рідне місто перейменувати на Санкт-Путінбург. Путін особисто заявив, мовляв, «на это я пойтить не могу». Бо там тільки почни, і полізе всяке, наприклад, те, що «місто Петра» було не в сенсі Петра І, а одного з апостолів. Копни – і полізе несподіване. І потім, треба ж буде приймати символи самодержавної влади, а там суцільні натяки на таку споконвічність, що хоч святих винось. Візьми двоголового орла і розкажи кому, що він споконвічно російський, то хтось обов’язково докопається до ординської символіки, а тоді споконвічність вийде з-під контролю.

Який символ не візьми – скрізь споконвічність має обмежуватися певною глибиною. Ніхто ж не напише російським школярам у підручник, що росія стала так називатися лише з 1721 року, і не тому, що так склалося, що жили руси і ось росією її й назвали, ні! Так захотів цар Петро і назвав ці землі просто своїм указом. Людям ще довго вбивали в голову правильну назву.

І що сказати, це нинішні академіки не в курсі, як їхні землі називалися в допетровську епоху, а всі інші, в тому числі й Петро І, чудово знали, що себе вони називали московія, а західні сусіди звали їх Моксель, і були вони у складі славної держави Золота Орда одним з улусів – Джучі. Але між собою все ж таки звали себе московитами, за ім’ям міста москви. Що характерно, російські академіки знову не знають етимології слова «москва» і вважають, що пішло все від пророка Єфздрафія або Пігідія, який передбачав проведення московської олімпіади, і так, мовляв, все і сталося. Хоча варто заїхати до міста Саранська, і місцеві все розкладуть по поличках. Вони розкажуть, що ніяких русів там зроду не бродило, але жили там їхні предки – мокша. Тому київський князь Юрій і назвав місце «москва». Постає запитання: кому така споконвічність потрібна?

Або ось споконвічне православ’я. Відомо, що руська державність почалася в Києві, а християнство було цілеспрямовано привезено з Константинополя до Києва, де збереглося місце хрещення Русі. Якщо копати споконвічність у цьому напрямі, то треба буде пояснювати, яким таким чудовим чином утворився московський патріархат? Київ стоїть уже півтори тисячі років, нікуди не подівся, досі стоять давні храми: Софія, Печерська лавра, Видубицький монастир тощо. Мало того, і в Чернігові збереглося багато церков тих часів, а патріархат чомусь прокис і з’явився під москвою. Тільки почни це пояснювати, і всім стане сумно.

Або ось із останніх перлів. Був такий веселий дідусь за совка – Калінін. Розповідають, що він дуже вже добрий був. Настільки він був чудовий, що зцілював будь-яку хворобу накладенням бороди. Щоправда, і під розстрільними списками його підписи є, але тут не про це. Дідусь давно спочив у Бозі, а його ім’ям досі називається місто Калінінград. Тут історія взагалі анекдотична. Після Другої світової союзники нарізали собі зони окупації строком на 50 років, але ніхто з них не додумався відхопити територію просто під себе. Це зробив інший дідусь – Сталін. І ось Східна Пруссія стала Калінінградською областю, а місто Кенігсберг – Калінінградом. Ніхто особливо не заперечував, бо припускали, що за 50 років усе повернеться на місце. Не повернулося. Вже 20 років, як сплинув строк, а там досі сміються «Іскандери». Знову ж таки, тільки пошкреби цю споконвічність, і виявиться, що містечко сягає корінням глибше за споконвічну москву і жодних русів там близько не було. Мало того, доведеться пояснювати походження назви й занурюватися в такі нетрі, які вмить вивітрять як духовність, так і споконвічність «русского міра». Там достатньо буде лише одного епізоду «визволення» міста від корінного населення. Ці подробиці будуть настільки моторошними, що стане зрозуміло, чому досі намагаються знести пам’ятники «визволителям».

Ну, і насамкінець варто відзначити, що якщо вже споконвічність, то – споконвічність без вилучень та винятків! Але чим далі на схід, тим ця сама споконвічність дедалі більше шкутильгає на всі чотири лапи. Як тут можна копати «споконвічність», якщо перед тобою острови з «російськими» назвами Ітуруп і Кунашир? Що характерно, інших назв їм навіть ніхто не намагався давати, але це теж – споконвіку російська і глибоко духовно-православна спадщина.

У недалекому майбутньому з теми російської споконвічності вийде чудовий сюжет для гумористичного роману. Тут намішано стільки відвертої маячні й тупості, що прірва розверзнеться просто бездонна. Сучасники ще зможуть зрозуміти, як цей абсурд можна було впхнути в голову психічно здорової людини, а нащадки вже не зрозуміють. Вони сприйматимуть саму споконвічність, та й усю росію, як один великий, кумедний анекдот.