Авторка перекладу: Світлана

Старий анекдот про те, як Штірліц ішов коридорами СД у будьонівці, а за ним тягнувся парашут, напевно, пам’ятають усі. І ось просто зараз програється ситуація, коли персонажі в будьонівках, лаптях і з балалайками навпереваги поповзли з усіх щілин, як ті клопи з давнього дивана. А все почалося після оголошення про включення до списку санкцій «Роснєфті» та «Лукойлу». Отут і з’ясувалося, що в низці країн вони вже давно підім’яли під себе ринок нафтопродуктів і працювали за старою, перевіреною схемою. Нафту вони отримували зі своїх видобувних підрозділів, переробляли на бензин, авіаційне пальне і дизель і тут же все це продавали, бо мали мережу заправок і взагалі – точок роздрібного збуту.

У такій ситуації серце цієї структури в конкретній країні вийшло на грань зупинки. Виявилося, що всупереч курсу ЄС на диверсифікацію постачань вуглеводнів та політиці антимонополізму загалом, низка країн все ж таки допустили монопольну роль російських компаній у цій стратегічній сфері діяльності. І ось коли ті потрапили під санкції, питання зупинки переробних підприємств постало на повний зріст.

Причому це питання виявилося актуальним для таки країн, як Болгарія та Сербія, наприклад. Для них зупинка переробних потужностей, які належать росіянам, виявилася більш ніж небезпечною. З такої ситуації є лише два виходи – націоналізація активів або продаж підприємства комусь, хто не перебуває під санкціями.

Зрозуміло, що лапті заметушилися і спробували переписати активи на підконтрольні структури, які не перебувають під санкціями. Ми про це писали, коли таке бажання виявила компанія, зокрема заснована фінансовим мішком прутіна – Тімченком. Але Мінфін США чітко дав зрозуміти, що якщо відбудеться така імітація продажу, то санкції на підприємстві все одно залишаться. Таким чином вдалося позбутися першої хвилі клопів.

У цей час Болгарія ввела на НПЗ «Лукойлу» тимчасове управління і готує законодавчі норми для того, щоб можна було або націоналізувати завод, або передати його до рук прозорої компанії. А от Сербія вчинила інакше. Ось що про це пише ворожа преса:

«Нафтопереробні заводи, що належать «Газпрому» і «Лукойлу», в країнах Східної Європи можуть перейти під контроль головного союзника путіна в ЄС. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зайнявся енергетичною дипломатією. Він та його міністр закордонних справ вирушили у бліцтурне Сербією, Болгарією та Румунією домовлятися про «енергетичну співпрацю». Вона, імовірніше за все, передбачає викуп часток російських компаній у місцевих НПЗ».

Як нескладно здогадатися, це – друга хвиля клопів, що має забезпечити підприємствам номінальну легітимність, але за прихованими від публіки угодами вони все одно залишаться під контролем кремля. І ось Орбан виявився багатим Буратіном, який здатен пачками викуповувати НПЗ у європейських країнах. Очевидно, що прутін банально змінив ляльку, яку насунув собі на руку, але діє все в тому ж ключі. Поки що ні в кого не виникає питань про те, де угорська компанія, яка голосно ридала про те, що може розоритися без російської нафти, набереться грошей настільки, щоб скупити одразу кілька НПЗ у сусідніх країнах.

(Далі буде)

2 коментар до “Нафта, газ і клопи (Частина 1)”
  1. “Зрозуміло, що лапті заметушилися і спробували переписати активи на підконтрольні структури, які не перебувають під санкціями.”-до речі, цей фокус пройшов в Угорщині ще в 2015р. , коли деякі навколишні країни ввели санкції проти ерефіії. Власність “Лукойла” переписали на мад’ярську “МОЛ” (яка сама “дочка” “Лукойла”) і продовжували торгувати далі.

Коментарі закриті.