Паралельна реальність (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Якщо комусь захочеться оцінити політ думки фюрера, оцінити його стратегічне мислення і здатність прораховувати комбінацію на багато ходів уперед і при цьому – не торкатися війни в Україні, то є один сюжет, який можна вилити з граніту чи сплести з лаптів, – на ваш смак. Справді, прутіна часто називали «багатоходівником» і великим стратегом, але коли вживаються подібні терміни, то тут треба розуміти їхній зміст і головне – масштаб. Адже подібні дії можна оцінювати не тільки за одиничним ривком і навіть не за тим, що сталося відразу за цим, а за довгим ланцюгом подій, які приводять до певного конкретного результату або точки, з якої можна оглянути весь пройдений шлях, і тільки після цього – остаточно оцінити саме стратегічну думку, яка й викликала рух цим шляхом.

Зрозуміло, що практично будь-які плани, розрахунки та дії курника рано чи пізно впруться у продаж нафти, тому що є нафта – є росія, немає нафти – курник починає тріщати і розвалюватися. Так сталося й цього разу. Пакети санкцій, накладені Заходом на російську нафту, викликали прутінську хитру комбінацію у відповідь. Нагадаємо, що найперші санкції з подачі адміністрації Байдена було спрямовано не на продавців чи покупців нафти, а на перевізників. Простіше кажучи, під санкції потрапляли судна і компанії, які перевозили російську нафту за ціною, вищою за встановлений бар’єр.

Сенс цього заходу полягав у тому, щоб загальний обсяг нафти на ринку не зменшився, а прибутки москви від її продажу – впали. Перший час лапті справді зазнали втрат, бо судновласники не хотіли проблем та відмовлялися перевозити нафту за ціною, яка влаштовує лаптів. Відповідно, постало питання про те, що потрібні судна, чиї власники не бояться санкцій. Зрозуміло, що ті нечисленні танкери, які були в розпорядженні федерації, плювати хотіли на всі ці санкції, а підставні «страхові» компанії забезпечили їм необхідні папери. Тільки от власного танкерного флоту у лаптів майже не було, і в цей момент у прутіна визрів план.

Було вирішено терміново виділити гроші на закупівлю достатньої кількості танкерів з умовою того, що вони просто завтра почнуть возити нафту. Нові танкери виявилися недоступними, бо суднобудівні компанії не хотіли мати собі проблем із лаптями, та й замовлення на нові судна виконуються досить довго, і тому було вирішено купувати старі танкери. Перший транш на закупівлю старих суден становив близько 10 мільярдів доларів, і процес пішов.

Нам достеменно невідомо, як було організовано цю масову закупівлю, але швидше за все, певним структурам було поставлено завдання закупити певну кількість суден, здатних перевозити конкретний обсяг нафти. Коли завдання ставиться в такий спосіб, а строки даються дуже стислі, тут починається справжній карнавал. Виділені гроші освоюються швидко та люто. Фахівці почали купувати судна, які вже виходили свій ресурс або їх узагалі приготували для утилізації. Спочатку їх купували за ціною брухту, а різницю забивали у крипту на особисті рахунки, але коли попит на мотлох став стійким, продавці зрозуміли, про що йдеться, і стали піднімати ціну ледь не до рівня свіжих або практично нових суден. Під кінець маржа у покупців упала до мінімуму, бо й заліза вже виявилося багато – під три сотні танкерів.

(Далі буде)