Паралельна реальність (Частина 2)

І начебто все добре, але покупців нафти стало зовсім мало і залежність від них стала тотальною. В такому разі покупці починають диктувати ціни, а точніше – обсяг знижок, і в результаті вийшло, що старі, іржаві калоші було закуплено для того, щоб возити нафту зі втратою на знижках, хоча спочатку планувалося, що ці судна дозволять возити нафту за ринковою ціною. А як було сказано вище, суми на закупівлю всього цього плаваючого неліквіду виявилися з десятьма нулями.

Уже в цей момент рішення про закупівлю саме такого заліза стало виглядати так собі, а обхід санкцій виявився не менш дорогим, ніж якби довелося торгувати за цінами, що не перевищують бар’єр, але у звичний спосіб. Але хто ж дозволить собі публічно засумніватися в мудрості фюрера? Тільки фокус тут у тому, що танкери використовувалися в режимі нон-стоп і, звісно ж, без належного ремонту. Адже капітальний ремонт суден, які виробили свій ресурс, – це прірва грошей. Не дивно, що після кількох років нещадної експлуатації мотлох став виходити з ладу, і вже постало питання про його натуральну утилізацію.

І тут виявляється, що судна перебувають під санкціями, і компанії, які займаються утилізацією, не хочуть зв’язуватися з ними за ті гроші, які ходять у такому випадку. Але якщо судно не можна кинути на стоянці, а експлуатувати – теж не можна, то треба вирішувати питання утилізації вже на невигідних умовах. У результаті тут знову виникають втрати, що виглядають таким чином:

«Дедалі більше старих танкерів, які росія зібрала для експорту нафти в обхід західних санкцій, виробляють свій ресурс і потребують утилізації. В результаті плаваючий металобрухт перетворюється на справжній, підриваючи можливості тіньового флоту, який змушений продавати підсанкційні судна зі знижкою та шукати, чим заповнити втрати. Середній вік суден тіньового флоту становить 20 років, при цьому у 60% кораблів це 20 років або більше… Після декількох років експлуатації в тіньовому флоті ці танкери, які і при покупці вже краще було відправити на металобрухт, стають просто занадто старі для плавання, тим більше що проходять лише найбільш поверхове технічне обслуговування… Строк служби багатьох суден тіньового флоту вже перевищено, тому «ці іржаві корита» працюють недовго, перш ніж їх доводиться списувати».

Ось тут і розкривається вся глибина мудрості фюрера. Спочатку за гігантські гроші накупили мотлоху для того, щоб обійти санкції та продавати нафту за ринковими цінами. Але потім з’ясувалося, що охочих купувати за цими цінами – немає, і доводиться все це возити на мотлосі, роблячи знижки. У результаті виявилося, що мотлох – він і в Африці мотлох і що його вистачило лише на рік-два активної експлуатації, після чого він просто почне тонути, і тому його треба продавати на метал. Але й на метал його не хочуть брати за ринковою ціною, бо судна вже в санкційних списках…

А тепер просто уявімо собі, що в цьому випадку йдеться не про звихнуту федерацію, а про якусь велику комерційну компанію, яка реалізує ось таку послідовність дій. Точніше, уявімо собі фахівця, який розробив ось таку стратегію з такими результатами. Що стало б із цією компанією і головне – з фахівцем? Гадаю, що його тихо придушили б просто в офісі компанії або пустили б на дно разом із однією з цих іржавих посудин. Ну, а сама компанія, напевно, вилетіла б у трубу. В будь-якому випадку все закінчилося б погано. Проте якраз за те саме в курнику фюрера вважають великим багатоходівником. Це все, що потрібно знати про паралельну реальність.