Тло «мирного плану» (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

ЗАГАЛЬНИЙ ВИГЛЯД

Весь цей цирк із «мирним планом», який ломиться просто з кожної праски, слід сприймати з правильним розумінням часу та ситуації, в яких усе це відбувається. Про сам план, яким би він не був, особисто я розмірковувати не маю наміру просто тому, що він гарантовано не вийде на якісь чіткі, зобов’язувальні союзницькі зобов’язання «гарантів», а решта – це факт метеоризму зануреної в калюжу частини фюзеляжу. Для тих, хто зараз розмазує слини та соплі по своєму портрету, намагаючись розповісти, що попри стійкий та різкий запах, це все-таки шоколад, просто нагадаю, що саме Україна вже має власний досвід поступок під нульові гарантії.

Власне кажучи, нинішня війна, яка триває вже майже 11 років, якраз і є наслідком такого фокусу. Називається він Будапештський меморандум. У результаті його реалізації Україна зробила конкретні та матеріально втілені кроки, а решта підписантів не зробили зовсім нічого і навіть не взяли на себе безумовних зобов’язань, пов’язаних із гарантіями. З нинішнім керівництвом США і особливо – України немає жодних перспектив отримати щось серйозніше, ніж Будапешт-2. Минулого разу ми бездумно віддали зброю, а зараз на кону стоять наші території.

Просто зазначу, що квартальна шобла – жадібна, неосвічена і однозначно ніколи не переслідувала спільних інтересів України, а навпаки, діяла проти них ще задовго до того, як стала владою. Ну, а з урахуванням того, що у Вашингтон поїхав Умєров, на якому пробу ставити нікуди, а в Лондон – Єрмак, що став чимось на зразок загальної назви в найбільш огидному сенсі, то тут взагалі нема про що говорити. Дуже тонкі й важливі дипломатичні питання зелень довірила не професійним дипломатам та досвідченим переговорникам, а пивним ларьочникам і торгашам із чітким російським слідом.

Утім, треба розуміти й те, що лапті зараз уже не можуть грати з позиції сили. Незважаючи на вкрай напружену ситуацію на фронті, в їхніх надрах страху може бути ще й більше, ніж із нашого боку. Воно й зрозуміло, адже ми давно звикли до того, що ворог має кратну перевагу в кожному з пунктів військового комплексу – особовому складі, озброєнні, техніці, боєприпасах, амуніції, пальному та всьому іншому, що визначає малюнок сучасної війни. Ба більше, ми не маємо цілих класів озброєнь та техніки.

Наприклад, ми не маємо бомбардувальної авіації. Навіть не важкої чи стратегічної, а взагалі – бомбардувальної. Все, що у нас є, – десятка півтора легких фронтових бомбардувальників, які швидше слід віднести до штурмовиків, і на тому – все. Звідси й мінімальний калібр авіабомб і ракет, якими можна оперувати з повітряних платформ, і відповідно – бомбове навантаження літака.

А ворог має цілий спектр важких машин, здатних тягнути на собі великі боєприпаси і забезпечувати значну щільність ракетних чи бомбових ударів у ході однієї місії. Ми не маємо флоту, окрім дронів та легких катерів. Це зараз може здатися не дуже суттєвим, але таке уявлення в нас є просто через те, що Туреччина закрила чорноморські протоки і противник не зміг оперативно поповнити корабельний склад за рахунок відповідних активів інших флотів. Той самий крейсер «москва» їм є чим замінити, просто вони не можуть здійснити це поповнення.

(Далі буде)