Тло «мирного плану» (Частина 2)

Але навіть залишками флоту ворог і зараз цілком здатний здійснювати, нехай і рідкісні, але все ж таки регулярні обстріли нашої території крилатими ракетами морського базування. Крім того, хоч і на межі своїх можливостей, але ці кораблі поки що прикривають морські підходи до бази в Новоросійську та до Керченського мосту. Але найголовніше – зараз ми повністю покладаємося на наших партнерів щодо технічних засобів збору інформації, а швидше за все – й цілевказівки, хай і не у всіх випадках. У нас немає адекватного орбітального угруповання супутників-розвідників, та й авіаційна розвідка ведеться на нашу користь в основному європейськими партнерами.

Ми не маємо адекватного набору балістичних ракет, і це дуже погано хоча б тому, що, маючи стандартну дальність 500 км, така ракета здатна за пару хвилин після пуску влучити в ціль або поряд із нею на максимальній відстані. Якби в нас були такі засоби ураження, ЗСУ могли б вести «контрбатарейну» боротьбу з їхніми пусковими установками класу «Іскандер». Просто зауважу, що ми практично завжди маємо дані про те, що є загроза балістики. Згадайте, скільки триває тривога саме з цієї причини, і врахуйте, що сама ракета після пуску летить лише пару хвилин.

Це означає, що ми маємо можливість відстежувати висунення пускових установок на пускові позиції, але нічого не можемо зробити, бо десь там треба мати адекватні швидкісні засоби ураження або працювати по пусковій позиції балістикою. Але штатно ми не маємо можливості встигнути відреагувати на подібний розклад упродовж 15–20 хвилин, поки ворожа установка висувається на рубіж пуску, готується і запускає ракету. Дрони летять повільно і довго, літаку теж треба злетіти, долетіти до місця пуску і чимось стрельнути.

Власна балістика вирішила б це питання, і ми не розповідали б про прильоти по локаціях, які не було прикрито «Петріотами» або чимось подібним, що здатне перехопити балістичну ракету. Власне кажучи, перше ураження пускової установки противника нашою балістикою одразу змінило весь розклад. Ворог уже зрозумів, що підставляти свої дорогі машини під такі удари можна тільки в крайньому випадку, коли є інформація про важливу ціль. По будинках вони б точно не валили, бо страшно й дорого. І це – не все. Можна навести ще кілька позицій, які ми не можемо і не зможемо перекрити за визначенням. Але найголовніше – ворог має набагато більший мобілізаційний потенціал щодо особового складу.

Немає сумнівів у тому, що на стадії бойового планування конкретних операцій він закладає втрати, адекватні тим, що є насправді. Це публіці вони можуть вішати локшину на вуха й розповідати про те, що там у них повний мізер, а ось для себе вони пишуть, як є. І якби ці документи побачили військові цивілізованих країн, вони впали б у ступор від того, який рівень втрат закладається з самого початку, а отже, вважається нормальним і прийнятним. Хоча вже давно відомо, що ні совок, ні федерація поняття «прийнятні втрати» не використовують, бо для них воно не має сенсу.