Усі ці байки та пісні у стилі «город славы боевой» не мають нічого спільного з об’єктивною реальністю, і якщо в легенді про Кримську війну фігурує персонаж «матрос Кошка», який там зробив щось геройське, то в наступних війнах навіть цього придумати не вдалося, бо там куди не копни – скрізь ганьба і сумне ла*но, а як відомо, його краще не чіпати, щоб не смерділо. І все одно, маючи такий гнилий бекграунд, лапті влаштували бійню, зокрема й за цю локацію. Але під час широкомасштабного вторгнення в Україну все стало на місце. До них дійшло, що в такій війні Севастополь перетворюється на валізу без ручки. Він не має якогось видатного функціоналу, зате для його прикриття з повітря і моря необхідні значні зусилля.
Усі ці обставини якраз і зіграли свою роль при виведенні недобитих залишків їхнього флоту в Новоросійськ. А ми ж пам’ятаємо про те, що лапті побудували собі базу в Абхазії, причому з самого початку розраховану на військове використання, на відміну від Новоросійська, проте кораблі залишаються саме там. І тут виникає закономірне запитання: чому саме в Новоросійську окопалися кораблі противника? Відповідь на нього важлива для оцінки атаки на базу.
У будь-якому іншому форматі війни співвідношення цінності баз у Севастополі та Новоросійську могло бути іншим, але ми маємо те, що маємо, і в цьому випадку співвідношення, безумовно, йде на користь Новоросійська. Справа в тому, що Севастополь за своєю суттю – чорна діра для ресурсів. Мова тут про витрати не лише на утримання бази, а й на її захист. При цьому жодного профіту, окрім силової складової, від Севастополя немає. Але щоб її використовувати, потрібно забезпечити потужне повітряне та морське прикриття. А це – не одноразові, а постійні витрати.
Крім фінансування, слід враховувати й те, що в разі активних бойових дій є неминучими втрати матеріальної частини, яку слід оперативно відновлювати. І якщо на початку широкомасштабної фази війни це було досить простим завданням, то тепер, за тотального дефіциту засобів ППО, будь-яке поповнення втрат обертається ослабленням ППО в якихось інших, вкрай важливих місцях. І якщо втрати відбуваються рідко, то це одна справа, а якщо кримський напрямок перетворився на братську могилу, де в останню путь іде все, від «Панцирів» і до нових, далекобійних систем, – зовсім інша.
А от Новоросійськ є найбільшим експортним вузлом південної частини федерації. В його нафтовому терміналі танкери вантажаться сирою нафтою та нафтопродуктами, що дає бюджету значні валютні надходження. У країні з винятково сировинною формою економіки захист подібних активів – питання життя та смерті, а тому їх прикриватимуть максимально – приблизно так, як прутінські нори. І якщо порт уже прикрито і його будуть прикривати весь час, то саме туди можна і треба сховати військові кораблі, щоб одними й тими самими засобами прикрити військову та комерційну інфраструктуру.
Саме з цієї причини флот виведено до Новоросійська, а не до Очамчира. Плюс до цього, зараз ворожий флот у Чорному морі виконує лише дві функції – обстрілює Україну ракетами «Калібр» і прикриває керченський міст із моря. А це означає, що йому слід бути ближче до мосту. Ну, і третя причина – відстань до підконтрольної ЗСУ території України. Чим вона більша, тим більше часу на розгортання протиповітряних або протикорабельних засобів ураження.
(Далі буде)
В нагородних документах на солдат і матросів часів кримської війни дуже багато суто українських прізвищ.
“Там де закінчилось нормальне планування і логістика починаєтсья мосовий героїзм солдат і офіцерів”.
Тільки героїзм цей доводилось проявляти нашим предкам, яких якраз і рекрутували з найближчих територій
персонаж «матрос Кошка» – Кішка Петро Маркович, з Вінниччини