Тобто, на той час контора була маргіналізована навіть гірше ментів і тому, в окремих ситуаціях, на них можна було ефективно наїхати. І ось пару разів довелося спілкуватися з цими діячами на їхній території. В обох випадках на стіні висів портрет Дзержинського і під ним був напис, що свідчить про те, що у чекістів має бути чистою одна частина організму, і холодною — інша частина фюзеляжу.

Принаймні, із чистотою рук у них складалося вже зовсім погано і все це перейшло в режим пост-совка, про що потім усім стало відомо. У нас спадкоємиця КДБ мала стільки відомих прізвищ, аж до перших керівників, які чисті руки сприймали як особисту образу, що про це навіть згадувати немає сенсу, у них — те ж саме. І тепер — повертаємося до товариша Патрушева. Ось що пишуть розслідувачі його заплутаної долі:

«Сім’я Миколи Патрушева — помічника президента росії, колишнього директора ФСБ і секретаря Ради безпеки (збожеволілої федерації — ред.) — володіє елітною нерухомістю на загальну суму приблизно 14 мільярдів рублів… Майже половина цих активів — близько 6,5 млрд рублів — записана на Марину Артем’єву, яку журналісти називають «таємною дружиною» віцепрем’єра Дмитра Патрушева, сина Миколи Патрушева. Артем’єва, як стверджується, володіє двома квартирами в центрі Москви, великими земельними ділянками в Підмосков’ї, а також комерційною власністю. Крім того, великі об’єкти належать й іншим членам сім’ї. На колишню дружину Миколи Патрушева Олену зареєстрована нерухомість вартістю приблизно 4 млрд рублів, а на невістку Тетяну Патрушеву — активи приблизно на 3 млрд рублів. За версією журналістів, така структура володіння майном дає змогу приховувати значну частину активів і обходити вимоги фінансової прозорості. У 2021 році Артем’єва отримала іпотеку в Россільгоспбанку — під пільговий відсоток для купівлі престижних квартир. У той час наглядову раду банку очолював Дмитро Патрушев… Сімейний портфель нерухомості Патрушевих може бути рекордним серед представників силових структур у рф».

Чи не правда, дуже відомий набір статків у цього діяча з витріщеними, риб’ячими очима? І усі вони – путін, Патрушев та інші, виявилися хтивими ходоками наліво. І це при тому, що в колишні часи за такі речі можна було позбутися посвідчення КДБ, ну а наявність таких матеріальних цінностей могло призвести їхнього володаря до нещасного випадку або до скромної посади десь у далекому Оймяконі чи Анадирі. Тобто все те, що вважалося неприйнятним у конторі, ці діячі наростили собі з таким ентузіазмом, що зробилися таємними, а часто й не дуже таємними мільярдерами з гаремами, численним виводком, та іншим.

І тут виникає важливе питання про те, що трапиться з володарями всіх цих статків у разі, якщо влада кардинально зміниться? Якщо добре відомі бізнесмени, тією чи іншою мірою, але все ж можуть пояснити походження своїх активів, то у цих діячів вони настільки непропорційні до офіційних доходів, що повз це ніхто не зможе, та й не захоче пройти. А якщо врахувати улюблену російську забаву: «відняти та й поділити», то будь-яка зміна влади просто гарантує щось подібне, причому — з вирізанням власників цих активів. Публіці просто покажуть, як її об’їдали і дозволять зробити з ними все, що заманеться і сцена в підвалі Іпатіївського дому, повториться з усією пролетарською ненавистю.

Саме з цієї причини ця публіка має намір тримати владу будь-якою ціною. Ну а для того, щоб цей процес був легким і невимушеним, публіку знову треба налякати і після цього — виступити в ролі визволителів точно так, як це було з вибухами будинків 25 років тому. Тільки тоді була боротьба за отримання влади, а тепер — за її утримання, з усіма матеріальними цінностями, а вірніше — незліченними багатствами. Тому вибухи будинків — занадто легкий спосіб для досягнення мети. Їм потрібна війна і мобілізація, моральна і фізична, всього курника.

Тому замість Чечні 1999-го року, ворогом стала Україна, але причина війни — одна й та сама — отримання та/або, утримання влади. Це — максимально можлива потужність «ліків» від зміни влади і переходити на більш легкі препарати чи менші дози — не можна. Тож війна з Україною чи з кимось ще просто необхідна у зв’язку з тим, що без неї виникне реальна загроза життю цих упирів та їхнім багатствам. Ніякого миру з ними вже не може бути за визначенням і це бажано розуміти всім, хто так чи інакше, але зав’язаний у цій темі.

PS Ця стаття починалася в одному аеропорту, дописувалася в літаку, а публікувалася в другому аеропорту.

2 коментар до “Продовження старої історії (Частина 3)”
  1. “PS Ця стаття починалася в одному аеропорту, дописувалася в літаку, а публікувалася в другому аеропорту.”
    ***
    Та хоч в третьому! Аби тільки не в потязі “варкута-лєнінград”)

  2. Дякую за дуже гарну статтю!
    / невеличке доповнення. На підприємстві, де тоді працювала моя дружина, також були в’єтнамці, переважно жинкі. Розумні, дуже працьовиті, але в роздягальні на них без сліз не можно було дивитися – усі вони були в шрамах від опіків і поранень, більшисть були фронтовиками. Це не та категорія, яку можно ментам легко нагнути, вани вміють захищатися.

Коментарі закриті.