Зараз модною є теорія виняткової користі переливання молодої крові для омолодження. Теорія перейшла у практику і стала модою. Вже наскільки ці процедури корисні для людини – медикам видніше, принаймні, миші стали жити довше і навіть у похилому (для мишей) віці були здатні опановувати іноземні мови. Кажуть, що щось подібне практикували у Стародавньому Римі: наприклад, імператор Нерон приймав ванни з крові молодих биків. Щоправда, тоді не йшлося про боротьбу з деменцією, а швидше, це була гонитва за потенцією. Втім, ці дивні вправи знаходять свої аналогії на більш високому рівні, і там це вже напевне працює.
Зараз росіяни, пройшовши стадію рішучого засудження тоталітарного совка, потім – засудження огидної демократії, і, зрештою, логічно дійшовши до стадії заперечення здорового глузду як такого, поголовно стали імперцями. Це вони самі себе так називають, бо назвати особисто себе імперіалістом не дозволяє генетика. У будь-якому випадку, цар Петя на коняці став символом здобуття імперської могутності. Це стало ще одним із елементів «вєлічія» як прояву побєдобєсія. Але треба згадати, як же це сталося.
До двору молодого царя прибивалися делегації мандрівників із Європи, які впадали в каталепсію від надзвичайної відсталості цього ведмежого кутка, і врешті-решт Петро таки вирішив подивитися на ті місця, звідки приїжджали мандрівники. Виявилося, що ті мали рацію, але, не знаючи всієї глибини вигрібної ями, просто не уявляли, наскільки все там гірше. І тоді Петро остаточно вирішив позбутися того клопівника, яким безумовно була московія. Він справді зробив ривок, піднявши країну з самого дна вигрібної ями лише за кілька десятків років.
Тепер у московії пишаються тими часами, а тому купують собі родовід і титули. Тепер там графів, князів та інших баронів – як тарганів удома в алкашів.
Але ось що цікаво: всі ті перетворення, які відбулися за Петра, було зроблено руками, а головне – розумом німців, англійців та голландців. Тому коли мова заходить про гордість за ті часи, то треба розуміти, що ледаче, тупе і вперте бидло за вуха тягли іноземці, а воно брикалося щосили. Але треба віддати належне європейцям: вони таки зрушили цю смердючу тушу з місця, і вона попленталася вслід цивілізації. Все 18 століття рух новоствореної імперії здійснювався не завдяки, а всупереч волі та діям місцевого населення. Вчені, чиновники, радники і, зрештою, імператори – всі були іноземцями. Як це не дивно, саме вони вигадали пристойний родовід для нової імперії, склали міфи, які стали історією, повністю створили кістяк наукової спільноти, а зачаття і первинний розвиток промисловості здійснювали європейські інженери за європейськими технологіями і на європейському обладнанні.
Не дивно, що й армію теж створювали іноземці, переважно – пруссаки, і коли постало питання про відпрацювання боргів за голландський кредит, узятий на турецькі війни в останній чверті 18 століття, то єдиним потрібним для Європи експортним товаром стало гарматне м’ясо, яким імперія і торгувала майже весь час свого існування. У результаті серія воєн із Наполеоном показала, що російська армія в особі її офіцерського та генеральського складу спілкується німецькою або англійською мовою, а мовою міжнаціонального спілкування там була французька. Це тому, що офіцери були переважно іноземцями. У тому самому 1812 році виникла парадоксальна ситуація, коли армія Наполеона розмовляла французькою меншою мірою, ніж російська. Та й при дворі російського імператора теж спілкувалися французькою.
Це була потужна сторічна ін’єкція здорової крові, без якої не було б жодної імперії та всього того, чим заведено зараз пишатися в московії. Але приблизно те саме відбувалося наприкінці 19 і на початку 20 століття. Практично всю промисловість на Сході України створили французькі та британські бізнесмени та інженери. Вугільні шахти, металургійні та механічні заводи мали іноземні назви, і без цього – не було б жодного «індустріального» Донбасу, а був би сухий степ, наповнений ховрахами та ковилою. Те ж саме стосується і родовищ бакинської нафти.
Пригадаймо другу половину 20-х років 20 століття, коли Сталін зрозумів, що країна сповзає в ту вигрібну яму, до якої вона завжди тяжіє, і що потрібна нова ін’єкція чужої крові, бо своя годиться тільки для тотального руйнування. Творення в цій крові не тримається в принципі, і якщо вже треба щось творити, то під кулеметом, але з обов’язковим іноземним керівництвом.
(Далі буде)