КОЛИ КУЛЯ НЕ БЕРЕ І БАГНЕТ НЕ КОЛЕ
Дуже швидко росіяни почали розуміти, що перелякати вже не вдалося і слід готуватися до тривалої війни. Формула «Переможців не судять» канула в Лету, і стрімкий ривок із остаточним розгромом навіть снитися перестав. А довга гра має свої правила і вимагає дещо інших підходів, ніж бліцкриг. Справді, навіть логістика переходить на інші рейки, бо треба годувати угруповання, яке лише в момент вторгнення становило 15 тисяч осіб, майже 600 БМП, 400 БТР та кілька сотень БМД та іншої броньованої техніки. Але там ще було близько 200 танків, і кожен за день їзди спалює до тонни солярки. А ще туди стягнули різну артилерію, і все це споживало не тільки солярку, а й боєприпаси, ремкомплекти та інше. Тобто якщо вже не вдалося уникнути довгої війни, як це заповідав Сунь Цзи, то потрібно продумувати дуже багато речей не тільки бойового характеру.
А крім того, тривала позиційна війна неодмінно розкладає прибулу армію, бо солдатам хочеться додому, до мами, а місцевим жителям нікуди йти, бо це їхня земля. А тому стійкість місцевих бійців неодмінно вища. Плюс до цього, занадто у багатьох у світі є незакриті борги як совку, так і росії, а тому тривала війна неминуче залучає нових бійців і головне – фінанси на її ведення.
Так сталося і цього разу. В Чечню потяглися бійці з різних країн світу, частина – з арабських країн, але не лише звідти. Українські націоналісти сформували свої підрозділи й вирушили воювати на свій страх та ризик, пам’ятаючи те, що більшовики коїли на нашій землі. Занадто багато непомщених смертей треба було сплатити росіянам. Треба сказати, що саме наші підрозділи виявилися винятково боєздатними та дисциплінованими. Вони не займалися поділом ресурсів і влади. Вони приїхали знищувати окупанта, щоб він не прийшов на нашу землю. Багато хто пам’ятає Сашка Білого, який особисто заощадив нам багато зусиль зі знищення ворога ще в Чечні, і там він був не один.
У такій ситуації Захід болісно реагує на тривалу бійню з масою загиблих людей, особливо – мирного населення. Але цар Борис уже закусив вудила, і його було важко зупинити. Але водночас стало зрозуміло, що треба змінювати тактику війни і представляти всіх чеченців як терористів. Тут слід зазначити, що на початку саме збройного протистояння чеченські командири всіляко намагалися відмовити росіян від боїв із непотрібними жертвами. Навіть тих російських військових, яких вони оточили, умовляли піти з гарантією життя. До речі, таке неодноразово відбувалося, просто розповідати про це росіяни ніколи не стануть.
Але ми наведемо задокументовану аналогію того, як вони завжди чинили й чинять. Чомусь фельдмаршала Суворова досі вважають визначним полководцем. Йому приписують талант воювати не числом, а вмінням, і зворушливу турботу про простих солдатів. Як і всі інші квітчасті байки, придумані росіянами, це брехня. Досить згадати безглуздий і нещадний похід Суворова через Альпи. Більш абсурдний план годі було уявити, але навіть якщо прийняти його як неминучий, то добре б дізнатися про мету цього заходу і чи досяг її Олександр Васильович. Щойно це з’ясувати, так одразу казка й закінчиться, але ми її продовжимо. Він залишив у горах купи задубілих трупів своїх солдатів, яких начебто любив. Але близько 20 тисяч із них просто відстали чи обморозилися не до смерті. Всю цю публіку Наполеон, проти якого ходив воювати Суворов, наказав зібрати, відгодувати, одягнути, взути й відправити додому під слово честі – не воювати з Францією. Наполеон виконав свою частину угоди та відпустив цей натовп по домівках. Але за кілька років вони знову повернулися з війною. Це не заведено згадувати, бо історія з полоненими виглядає не за фен-шуєм, а якщо врахувати той факт, що Суворов поперся через Альпи бити Наполеона, який на той час був у Єгипті, – взагалі не комільфо.
Те ж саме і з Чечнею. Спочатку чеченці випускали цілі підрозділи російських солдатів, знищуючи лише контрактників, які прийшли вбивати їх за гроші. По суті, в рф не було контрактної армії як інституту, а тут її було створено саме під чеченську війну. Чеченці справедливо вирішили, що це найманці, і особливо з ними не церемонилися. А ось строковиків – відпускали. Крім того, є безліч випадків початкового періоду війни, коли чеченці віддавали окремих полонених строковиків мамам, які по них приїхали.
Загалом це було поширеною практикою саме на початку, але потім усе змінилося, бо правила війни змінила сама москва, яка відкинула всі умовності конвенційних способів ведення бойових дій та поводження з полоненими.
(Далі буде)