Уперше опубліковано: 06.08.2017
Авторка перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
Цими днями виповнюється чергова, вже 21-а річниця закінчення Першої Чеченської війни. Цю подію незаслужено забули, а нам слід уважно вивчити всі її аспекти і зробити власні висновки. Чим раніше ми усвідомимо уроки чеченських воєн, тим менше втрат ми зазнаємо в боротьбі з ворогом і тим швидше здобудемо перемогу.
Власне, всі подальші події були продовженням головного геополітичного чинника – розвалу совка. На відміну від інших республік совка, рф мала федеральний устрій, і процес розвалу вже федерації почав набирати обертів. Чимало республік проголосили незалежність і фактично почали процес відокремлення від рф. Усе мало закінчитися природним розпадом величезної території на етнічні та інші утворення, які б почали будувати нове життя на принципах, запропонованих тим співтовариством країн, яке побажало б узяти участь у їхньому становленні. Це було робити нескладно, бо совкова економіка померла, а нову треба було створювати на нових принципах, весь цей час приймаючи допомогу від своїх покровителів. Так піднялися з попелу Західна Європа та Японія, і тут немає нічого ганебного.
Однак розвал совка став наслідком його гри із Заходом на підвищення ставок. Совок пішов ва-банк і впав. Тож у цій ситуації Захід загалом і Штати зокрема без жодного пострілу розгромили совок, який загрався у «визволення», «інтернаціональний обов’язок» та інші тупі ігри. За всією логікою розвитку подій, рф повинна була піти слідом за поваленим совком, але Захід прийняв хибне рішення, спрямоване на зупинку відцентрових процесів, що розривали росію. Що характерно, ситуація була настільки сприятливою, що Заходу не треба було докладати жодних зусиль для подальшої руйнації совка. Росія це робила під тиском внутрішніх суперечностей та внутрішньої енергії. Заходу слід було забезпечити лише кілька контрольних процесів, і не більше.
І навпаки, для гальмування та зупинки процесу розвалу рф Заходу потрібно було докладати певних зусиль і зазнавати матеріальних витрат. Окрім іншого, Захід записав на довольство населення всієї цієї країни. І це при тому, що більшу частину цієї допомоги розкрадали ділки на кшталт путіна. Таким чином було допущено третю найбільшу геополітичну помилку ХХ століття. Перші дві призвели до світових воєн, а третя – заклала основи для війни третьої.
Сам факт отримання продовольства та цілої низки преференцій дав сигнал Єльцину про те, що цементування росії, яка розвалювалася, остаточно санкціоновано Заходам, а якщо там принципово змінили парадигму і виключили зі своїх цілей роздрібнювання росії, то її утримання в адміністративних кордонах може виконуватися будь-якими способами, а партнерам завжди можна розповісти, що іншими засобами цього досягти було просто неможливо. Напевно, Єльцин не припускав, що все може зайти настільки далеко і що запобігання розпаду країни перетвориться на криваву бійню з сотнями тисяч убитих, а ще більше – скалічених людей.
Отже, москва з подачі Заходу щосили натиснула на педаль гальма, але все вже мчало з такою силою, що просто натискання кнопки з написом «Стоп» або «Вимк.» нічого не зупинить, бо дезінтеграційні процеси набрали обертів.
Фактично вже з 1991 року в Чечні перестала діяти конституція рф, а її закони вже не мали пріоритету над внутрішнім законодавством Чечні. Республіка самостійно формувала власні органи влади і за власним уявленням будувала свої зовнішні зв’язки. Якщо абстрагуватися від конструкції рф, а просто перерахувати функції, які уряд Чечні взяв на себе і, по суті, виконував майже всі з них, то можна сміливо говорити про те, що в межах Чеченської республіки суверенітет рф закінчився. Мало того, Чечня діяла так само, як це задекларував президент Єльцин. А він на початку своєї президентської кар’єри заявив, що будь-який суб’єкт федерації може взяти собі суверенітету стільки, скільки хоче. Загалом Єльцин ніякої крамоли не сказав, бо це суть федеративної держави. Ось Чечня і взяла собі цей суверенітет цілком, чесно і не ховаючись. Уже три роки там ішли активні внутрішньополітичні процеси, які дедалі більше віддаляли республіку від федерального центру.
Це важливо розуміти для того, щоб оцінити окрик із кремля, який зводився до того, що, мовляв, погралися з незалежністю, і досить: «Аз єсмь сцар, і ви повинні цілувати мій чобіт». Але з Грозного послали царя Бориса куди подалі і порадили не лізти у внутрішні справи Чечні, бо тут уже працюють інші принципи, які не корелюють із новою парадигмою кремля.
На цьому короткий опис ситуації закінчимо і перейдемо до того, що є важливими і необхідними уроками, яких ми так і не засвоїли, бо далі сталося те, що відбувається і може відбутися у нас.
(Далі буде)