Уперше опубліковано: 27.02.2018
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні ненароком довелося поспілкуватися у Твіттері з «не таким русскім», і сама собою виникла замальовка, яку пропонуємо до вашої уваги.
***
Отже, що ж це за сутність така – «не такий русскій»? Виявляється, він ненавидить путіна. Тільки ця ненависть у нього не за те, що він знищив усі внутрішні структури цивілізованої держави, не за те, що вже остаточно позбавив шансу на поступове перетворення на сучасну європейську державу, а за те, що він жере сам і не ділиться ось із цими «не такими». Вони достатньо розумні, щоб уявляти приблизні габарити тих грошей, які спер головстерх і його особливо наближені пелікани. Але засмучує його те, що особисто йому не обломилося навіть зовсім невеликої пайки, маючи яку, він би й не гавкав. Це – фундамент усієї образи. Він відверто вважає, що запити в нього зовсім невеликі і задовольнити це путінській владі нічого не варте, але його кинули, хоча він і висловлював «одобрямс» з усіх питань, які були важливими для влади.
Друга причина цієї ненависті полягає в тому, що обіцяна «велич» так і не відбулася. Знову ж таки, він не настільки дурний, щоб не бачити, як за останні роки країна перетворилася на помісь військторгу та військової бази. Як би він не ховав погляд, але все одно той упирається то в ешелон бойової техніки, то військове залізо, що йде під його вікнами своїм ходом. Такого він або давно не бачив, або не бачив ніколи. Але все це виправдовувалося необхідністю здобути цю саму велич. Не зрослося. Це він чує шкурою, а телек, що захлинається пропагандою, його вже просто дратує. Іноді здається, що такий персонаж ось-ось крикне «Слава Україні!» чи щось подібне. Охочі побачити це наживо можуть відвідати блог Ель Мюрида і почитати, як він проходить по Лаврову, путіну та іншій публіці. Отрути там вистачає на те, щоб отруїти весь кремль разом із пацюками, що живуть над землею та під нею. Але це хибне враження.
Насправді цей самий «не такий» хотів того, про що розповідає телевізор і особисто товариш путін, але бачить, що це не вдається і вже, швидше за все, – не вдасться. Якщо коротко визначити головне звинувачення на адресу путіна, воно виглядатиме просто: «Не виправдав».
Він повинен був давно покінчити з Україною, коли це можна було зробити, з Грузією і, нарешті, – з Туреччиною. А в Сирії треба було розгорнути половину ЗС рф і не гратися там у цяцьки, а повністю вирізати все населення та знищити міста, залишивши тільки нафтову інфраструктуру. Приблизно це має на увазі «не такий», хоча буде злегка маскуватися і видавати протестні гасла, але якщо пошкребти його зовсім трохи – все вивалиться назовні.
Найсмішніше те, що ксенофобія там на тому самому рівні, що й у публіки, яка впадає в екстаз лише за одного слова «путін». Із цим питанням у них – паритет. Якщо тільки зачепити його, він розповість, що «хохли – сволоти» ще гірші, ніж його співвітчизники. При цьому подібний персонаж іде в нескінченну паузу й зависання від простого прохання про те, щоб він узяв калькулятор і порахував, скільки років у їхній історії – не важливо, з якого місця він її рахуватиме – вони жили вільними людьми, без царя чи диктатора над собою. Можливо, в рф погано з калькуляторами або навіть та історія, яку їм там викладають, дає малий результат, що прагне до нуля. Тоді доводиться їм уточнювати, що решту часу жили вони у стані рабів або худоби. Це знову викликає розрив мозку в районі куприка. Їм дуже не подобається, коли їх називають худобою. І тут ми зупинимося докладніше, бо тут відкривається досить кумедний аспект характеру противника.
Словом, обурення від подібного порівняння – надзвичайне. Логічно припустити, що всі особи, які так чи інакше порівнюють їх із худобою, повинні піддаватися анафемі та визнаватися ворогами на віки вічні. Ми згодні з тим, що нас без вагань зараховують до цих лав, але як щодо тих, хто називав росіян рабами і скотами до нас і робив це багаторазово? Далі ми пошлемося на збірку цитат, які зібрав у своїй книзі «Кріпосний Санкт-Петербург Пушкінського часу» Андрій Яцевич. Рік випуску книги – 1937. Зауважимо: вийшла вона за часів розквіту совка та піку влади так шанованого в рф товариша Сталіна.
«Крепостной человек являлся в описываемое время предметом купли-продажи. Газеты рубежа XVIII–XIX веков пестрят объявлениями о «продажных людях». Никого не смущало объявление о продаже «мальчика, умеющего чесать волосы и дойной коровы». Тут же рядом публиковалось о продаже «малого 17 лет и мебелей». В другом номере газеты сообщалось, что «у Пантелеймона, против мясных рядов», продаются «лет 30 девка и молодая гнедая лошадь». В 1800 г. объявлялось о продаже женщины с годовым мальчиком и шор на 6 лошадей. «В Московской части в улице Больших Пеньков (так называлась в старину Разъезжая ул.), в доме № 174, – публиковалось в 1802 г., – продаются муж с женою от 40–45 лет, доброго поведения, и молодая бурая лошадь». Продавали, – пишет современник, – повара – пьяницу – «золотые руки, но как запьет, так прощай на целый месяц», продавали лакея – «хороший малый, но извешался: из девичьей его не выгнать», продавали горничную – «услужливая и расторопная, но очень уж умна: в барыни захотела».
Причому подібні речі відбувалися століттями, з більшим або меншим елементом рабства і, відповідно, з більш або менш близьким порівнянням із вартістю худоби.
(Далі буде)