Еталон мерзенності (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Якщо запастися поглядом стороннього спостерігача і поглянути на всі триста з невеликим століття історії того, що з 1721 року називається «росією», то правителі цієї сутності були мерзенними особистостями, але, безумовно, відрізнялися один від одного різною глибиною мерзенності і, головне – ця мерзенність виявлялася в певних аспектах. Проте кожен із них мав і якийсь сильний бік. Наприклад, цар Петро виявився кровожерливим, але хитрим діячем, якому вдалося настільки повно і фундаментально сфальсифікувати історію царства московського, що просто дивом дивуєшся, як йому це вдалося.

Так, фактично над створенням псевдоісторії працювали імпортні фахівці, але тут треба враховувати важливий момент. Ці фахівці діяли приблизно так, як зараз діють судові експерти в різноманітних галузях знань. Вони роблять свої висновки виключно в рамках поставленого судом завдання. Вони не мають права виходити за рамки цього завдання, і тому сторонам судового процесу важливо правильно та чітко сформулювати запитання, відповіді на які повинен дати експерт.

Упевнений, що імпортні фахівці, яких виписав із Європи Петро, діяли саме в такому ключі. Тобто цар чітко формулював завдання, а фахівці його виконували, надаючи пристойного вигляду тому, що згодом стане історією, про яку зараз постійно бубонить прутін. Насправді це вкрай важлива обставина, яку завжди треба мати на увазі, торкаючись подібних тем.

Справа в тому, що більшість фахівців, які займалися переписуванням історії, просто не могли взяти й від себе вигадати щось, що потім влаштує царя і за що він зрештою заплатить. Цар як мінімум мав пояснити їм те, що вони повинні приховати. А приховувати там треба було практично все. Тому ті події, які все ж таки доводилося залишати, треба було добре ретушувати за волею замовника. І тут постає суто технічна проблема.

Усе ж таки фахівці отримали свої знання та досвід у Європі, й можна не сумніватися в тому, що вони цілком володіли інформацією з писемних документів, які охоплювали цільовий період, і вони просто не могли взяти і вигадати «подвиги» Олександра Невського чи «Куликовську битву». Точніше, вигадати вони могли, але це зовсім не відповідало історичним записам, які зберігаються в Європі. В такому разі вони просто були зобов’язані погодити подібні моменти з царем, наскільки його влаштує придумана казка, яка не відповідає західним документам.

Самі вони навряд чи ризикнули б робити щось таке, адже за менші гріхи Петро міг надути винуватого ковальським міхом, вставленим у відоме місце. Тому Петро тримав у своїй голові приблизну конструкцію вигадки, а європейські вчені вже обвісили її всіма необхідними деталями, після чого замовник затвердив цю роботу і перейменування царства московського на «російську імперію».

Якщо пройтися далі по царях і царицях, то цілком можна знайти якісь видатні здібності у персонажа, незважаючи на його гидоту. Так, цариця Катерина була давньою попередницею Грети Тумблер і теж любила тварин. Причому відверті тварини виду гомо сапієнс отримували від неї титули та привілеї, але й справжніх тварин вона теж любила і не оминала увагою. Наприклад, відоме її захоплення тваринами, знаними як Equus ferus caballus, і тут Греті, безперечно, є куди рости.

(Далі буде)