Провалений фронт (Частина 3)

Тут важливо відзначити, що саме тоді, на початку 90-х, Дугін відкритим текстом сказав, що до теоретичної частини арійської теорії особисто він не має жодних претензій. Він вважає, що через уже добре відому структуру «Аненербе», «Спадщина предків», було отримано практичні знання, згодом реалізовані в технічних рішеннях, які привели до низки проривів за різними напрямами технічного прогресу. В принципі він не приховував свого захоплення цими ідеями, але поскаржився на практиків, які пішли вбік від теорії, формально сприйнявши теоретичні конструкції ідеологів арійства.

Так він сам навів приклад такого відходу, коли описав суть антагонізму аріїв з іудеями. Начебто теоретики вважали, що юдеї, без історичних на те підстав, привласнили собі та зловжили частиною знань, які належать аріям. Саме в цьому й полягав основний посил арійської теорії. Але практики, в тому числі й насамперед – Альфред Розенберг, перекрутили теоретичну конструкцію, звівши ментальну боротьбу з іудеями до практичного протистояння та їх фізичного знищення. З цього приводу сам Дугін висловлював свій жаль. Хоча він і не сказав того, що якби все було так, як планували теоретики, то Гітлер здобув би перемогу у війні, але це випливало з усієї серії його заяв.

Тоді важко було уявити, що радощі Дугіна з приводу виявлених його групою механізмів «згуртування нації» можуть призвести до якихось практичних наслідків, але так було доти, доки у владу не прорвався спадковий люмпен і босяцька рвань, яка волею долі опинилася в конторі, а потім – і в першому кріслі. Навколо нього одразу утворилося ціле коло звіздарів, шаманів та містиків на кшталт Дугіна.

Схоже на те, що Дугін влився до лав путінських радників майже одразу. Він давно зрозумів, що треба робити, щоб строкатий народ країни привести до спільного знаменника, а потім – обкатати на ньому технології, які успішно спрацювали і в Німеччині. Мало того, за десять років він встиг адаптувати все це до російських реалій та дійшов висновку про те, що більшість часу, який знадобився Гітлеру для того, щоб стати фюрером нації, звелася до завоювання дедалі більшої аудиторії німців, яка могла його почути.

Звідси постало питання про першочергове заволодіння засобами пропаганди, що й було зроблено путіним у перші роки його першої каденції. Вже до других своїх виборів путін прийшов із повним контролем над ЗМІ, які повним ходом пропагували те, що робила «Völkischer Beobachter», або «Народний оглядач». Окрім піднесення од фюрерові, російська преса повертала свідомість росіян у минуле. Як і в Німеччині, точку складання було перенесено в такі далекі часи, про які знають лише фахівці, тож брехати там можна – скільки завгодно.

Важливо, що там, у далеких часах, росіянам зобразили їхню велич і навіть акуратно вказали на те, що не германці, а мокша були спадкоємцями арійців. Тут уже товариш Дугін розвернувся зі своїм Аркаїмом та іншими речами, які достеменно відомі йому та іншим адептам квазіаріософських учень. На той час ЗМІ вже привели населення країни у безформну масу бидла, на яку можна легко впливати класичними інструментами. У підсумку бидло збудилося «втраченою величчю» і бажанням повернути його, а заразом – і повернутися до свого «коріння», вказаного товаришем Дугіним. При цьому їх не бентежить, що їхня справжня історія тих героїчних часів співвідноситься з дрімучими лісами та грузькими болотами, де час зупинився і не рухався взагалі.

Їх більше влаштовують безтямні казки, придумані навіть не путіним чи Дугіним, а основоположниками націонал-соціалізму, про що вони навіть не здогадуються. Дугін просто списав у німців, розбавивши це невеликою порцією місцевого колориту. Решта – з тієї, знайомої опери. І, як заведено, вождь назвав ворога, який заступає їм шлях до щастя. Бидло готове з цим ворогом боротися до втрати свідомості.

Але для нас важливим є те, що ці рецепти працюють на бидло будь-якої країни, в тому числі й на наше. Така властивість бидла, а воно у певному відсотку існує в будь-якому соціумі. Його марно знищувати чи перенавчати. Воно просто є і нікуди не подінеться. Але ось інструменти, які перетворюють аморфну погань на агресивний натовп, – повинні усуватися. 

Відповідно до досліджень Дугіна, комунікації з бидлом у нинішній ситуації легко налагоджуються шляхом захоплення ЗМІ, безкоштовних для бидла. Якщо це безкоштовна газета, можна майже з повною впевненістю говорити про те, що це – інструмент маніпуляції, зрівнювання й налаштування люмпену. Більшість телеканалів, умовно безкоштовних для населення, працюватиме в тому самому ключі. Не треба скуповувати окремих вахлаків біля готелю «Дніпро» – треба купити газету чи телеканал, і можна розпочинати великий похід із зазначенням потрібних обґрунтувань і, звісно – ворогів.

На сьогодні можна стверджувати з усією визначеністю: інформаційну війну ми тотально програємо навіть на своїй території, а на території ворога майже немає нічого, що працювало б у протифазі мобілізуючої пропаганди агресора. Ворог формується щодня і прямо у нас за спинами, а відомство, яке відповідає за безпеку країни у цій ключовій сфері, абсолютно імпотентне, якщо не сказати більше – саботує боротьбу на інформаційному фронті. Грубо говорячи, міністерство інформаційної політики України повністю працює на країну-агресора. У кращому разі, воно під верх забито тупими й жадібними негідниками, у гіршому – агентурою кремля, бо в інших відомствах працюють механізми самоочищення, а тут їх немає за визначенням.

Словом, ворог заходить із чорного ходу України легко і невимушено, він послідовно вибудовує ті ж самі конструкції, які сформували з населення рф суцільне і рівномірне бидло. В Україні з цим не так просто, бо – інший менталітет, але ворог змінює тактику і спокійно перебирає відмички, якими відмикає все нові й нові двері. Чому він діє настільки нахабно й безкарно – загадка не лише для нас, а й для більшості адекватних українців. Ми дивуємося, звідки у нас беруться все нові і нові «консерви», а все просто – ми самі впустили до себе і дозволили працювати «консервному заводу» ворога.