У будь-якому разі, територія майбутньої московії лягла під Орду легко, без бою і навіть навчилася отримувати від цього задоволення. А рубалися з нею наші предки – з нею і з тим, що влилося в Орду. Згодом, уже вмираючи, Орда просто переселилася до московії і залишилася там навіки. Але як не крути, всі загрози, які вона мала, здебільшого йшли або з території нинішньої України, або через неї. Скільки разів москві виносили мозок, там завжди були наші співвітчизники, хоч із кримськими татарами, хоч із поляками. Зауважимо, що завжди ці походи приводили до перемоги. Москва завжди здавалася. Інша річ, що володіти цією поганню ні в кого не було бажання, навіть в ординських ханів. Всі, хто довбав московських князьків і царків, обмежувалися лише даниною, бо нічого особливо цінного там не було, а народець завжди був ледачим, злодійкуватим та підлим.
Тому наводити там лад і приводити населення цієї діри у відповідність до прийнятих тоді європейських норм ні в кого не було ні часу, ні натхнення. Все це тому, що на захід від москви був інший світ, порівняно з якою вона здавалася жахливим і диким барлогом. Такі оцінки цій землі та її населенню давали всі, кого туди заносила нелегка. Тут сперечатися нема про що, бо навіть сам цар Петро І давав такі характеристики всьому цьому, що жоден мандрівник не знайшов би таких слів, бо знав це не з чуток.
Між іншим, Петро чітко розумів цінність України не лише як житниці, а й як місця, де живе розумний та працьовитий народ, якого краще мати другом, ніж ворогом. З цього приводу він говорив багато, і охочі можуть знайти відповідні цитати. В будь-якому разі, він просто боявся дати Україні спокій, бо розумів наслідки такого рішення: рано чи пізно українські війська самостійно чи в союзі з іншими арміями обов’язково прийдуть до москви і приб’ють і царя, і його холуїв.
Ця теза має простий доказ, настільки очевидний, що про це навіть ніхто не замислюється. Московія мала столицю, більш-менш пов’язану з іншими територіями царства, приблизно в центрі обжитих земель. Здавалося б, столиця розташована ідеально та рівновіддалено від кордонів з іншими країнами, звідки могла надходити військова загроза. Який був сенс змінювати місце розташування столиці?
Одну з причин ми вже вказували, і полягає вона в тому, що Петро, побувавши у Європі, вирішив назавжди відмовитися від азіатської московії разом з її історією, назвою та столицею. Але з військової та політичної точки зору треба було йти до Володимира чи кудись іще, зберігаючи рівновіддаленість від кордонів. Але Петро чинить інакше: столиця переноситься рівно на північ, до кордону Швеції, з якою, м’яко кажучи, відносини не склалися.
Причому столиця відбудовувалася на місці, хоча й обжитому шведами, але, мабуть, на найбільш незручному з усіх можливих варіантів. Це означає, що Петро відчував небезпеку з конкретного боку і максимально віддалив столицю від можливої загрози. Беремо карту і проводимо пряму лінію від Петербурга до москви, а потім – продовжуємо її на південь у пошуках загрози, яка змусила перебазувати столицю, і знаходимо її у вигляді України.
Згодом спадкоємці Петра намагалися змішати здорову кров українців з тією, яку всі вони так ненавиділи і зневажали настільки, що навіть спілкуватися воліли між собою різними європейськими мовами: німецькою (бо царська кров – німецька), італійською, але переважно – французькою. До речі, про французьку.
Історія не терпить умовного способу, але все одно згадаймо похід Наполеона 1812 року на москву. Власне кажучи, російська армія не виграла у Наполеона жодної битви, а «знаменитий» полководець Кутузов програв усі до одної битви з Наполеоном, від Аустерліца до Бородіна. Тобто з воєнної точки зору російська армія не становила для Наполеона жодних проблем. Він громив її швидко і завдав такої шкоди, що після Бородіна армія в її звичному розумінні перестала існувати. Це ми всі пам’ятаємо, а умовний спосіб тут ось у чому.
Наполеон рухався через Польщу, яка дала йому потрібну кількість військ, до території нинішньої Литви і далі – на Смоленськ і до москви. Як з’ясовується, у французів абсолютно не було ніякої окупаційної доктрини. Як це не смішно, їм потрібен був мир з росією, бо та вже п’ять разів направляла свої війська на війну з Францією, і цьому треба було покласти край. А для цього треба було зробити щось із двох одне: або йти на Петербург, або розгортати свою окупаційну програму на вже зайнятих територіях. Але фокус у тому, що для такого потужного ходу Наполеону треба було спускатися на південь і йти через Україну. У цьому випадку він здобув би ту підтримку, якої йому не вистачало в москві.
(Далі буде)