Інший шлях (Частина 3)

Насправді все дуже просто. Немає жодного «свого шляху» в принципі. Будь-яке суспільство чи організм розвиваються за принципом від простого до складного. Чим складніші та різноманітніші суспільно-політичні, економічні та технологічні показники суспільства, тим воно є більш розвиненим. Про це можна говорити чи не говорити, приймати чи не приймати, але діалектики навіть Маркс не скасовував, хоча його теорія багато в чому суперечила очевидним законам розвитку всього сущого.

Як відомо, кінцевою метою його теорії був комунізм, який мав зруйнувати безліч форм суспільних взаємодій, а економіка, наприклад, повинна була померти повністю. Тобто кінцева мета його досліджень стала гімном спрощення всього, і вже навіть це мало насторожити його прихильників, бо формально Маркс заявив про тотальну деградацію суспільно-політичних, економічних та інших процесів, які весь час нинішньої цивілізації переважно розвивалися в бік ускладнення.

Якщо відкласти вбік теорію комунізму, яка виявилася нежиттєздатною, то рух у напрямку ускладнення може бути швидким чи повільним, а іноді, внаслідок воєн, великих природних катастроф чи чогось подібного – зупинятися. У цей момент тих, хто зупинився, найчастіше просто стирав хід подій або поглинали ті, чий темп дозволяв успішно рухатися самим і надати нового прискорення тим, хто зупинився.

Але іноді траплялися катастрофи, масштаб яких важко оцінити просто за обсягом наслідків. Такою катастрофою, безперечно, стало християнство, що звалилося на Європу. Після блискучих прикладів швидкого руху вперед, які демонстрували Греція, Рим та пов’язаний із ними Єгипет, розверзлася тисячолітня безодня, що відкидала Західну цивілізацію далеко назад. Але цей відкат був спланованим та здійснювався за затвердженим планом. Складні та вишукані форми суспільних відносин, технологій та іншого деградували до жахливого примітиву, який мало не поглинула Орда. Крайній західний кордон Орди проліг приблизно по лінії Оломуц (Чехія) – Трієст (Італія).

При погляді на те, що зараз відбувається в рф, чітко помітний напрямок, у якому путін справді повів свою країну. Цей напрямок не «вперед» чи «вбік», бо такого немає, – він повів її назад, бо більше нема куди. Саме з цієї причини публіка не помічає нікого попереду. В тому напрямку ніхто не рухається взагалі. Десь за обрієм, але поки що невиразно, – Північна Корея. Оболонка рф із декларованою демократією вже не має жодного функціоналу.

Демократичні механізми демонтовано, а замість них – уже проста система, заснована на волі монарха, яким, безумовно, є путін. Вибори, права, конституція вже перестали бути складовою суспільства. Натомість тепер є бажання путіна і жахливих розмірів мракобісся, яке знову запустили церковники. В цьому сенсі вони є найкращими союзниками монарха. В частині регресії їм немає рівних.

Демонтується та спрощується освіта. Тепер земля там плоска, і нікого це не дивує. Замість медицини вже радять ставити свічки, молитися й цілувати всілякі священні предмети. Попи з кадилами освячують ракети, які після цього успішно падають. Словом, деградація стала метою. Якби це було стихійне явище, країна давно б розвалилася, але там усе йде за планом, а тому глибина деградації буде винятковою.

З одного боку, спостерігати за таким явищем моторошно, а з іншого – не бомбардувати ж ядерними ракетами лепрозорій? Та й особливих потрясінь бажати їм не хочеться. Нехай уже краще організовано та впорядковано самоліквідуються з найвищим класом чистоти. Ззовні це не можливо жодними засобами, крім ядерної зброї, а зсередини такі речі можна зробити не завдяки фатальним помилкам, а лише в ході реалізації спеціально розробленого плану.

Якщо оглянути те, що залишилося в рф, то, крім Путіна, не видно нікого, хто міг би виконати цю роботу і регресувати як саму країну, так і її населення до абсолютно незворотних процесів. Словом, у москву нарешті прийшов Молох, який якісно виконає роботу, яку слід було зробити вже давно, з чим її (рф та москву) можна щиро привітати. Тож «інший шлях» виявився хоч і останнім, але правильним.