Роздоріжжя завжди працює однаково: совково-російська публіка помічає, що нікого попереду немає, а ззаду важко дихають ті, кому не пощастило бути «звільненими» совком або рф. Певний час усім здається, що попереду нікого немає, бо вдалося всіх обігнати. Справді, газети, а потім – і телебачення розповідають про неміряні здобутки, що вдалося «обігнати і перегнати», промисловість випускає суцільне «аналоговнєтне», а сільське господарство – перевиконує і нарощує. Хтось недовірливо чухає ріпу і щось таке видає підозріле, але пастухи радісно кричать, мовляв, самі подивіться, попереду нікого немає, обганяти нема кого! Он, Білку і Стрілку запустили, а потім – Юру, щоб він їм там корм завіз у космос. Все гаразд!
Коли всі довкола починають кивати й погоджуватися, запитання зникають у всіх, а пастухи пояснюють, що ми йдемо коротким шляхом. Поки всі йдуть за правилами, ми на них плювали і зрізаємо шлях. У результаті вийдемо далеко попереду і, безперечно, обженемо всіх. Із цього випливає два висновки. Перший: ми сильно великі, тому що дозволяємо собі грати не за правилами та обирати інший, короткий шлях. Другий: бачачи, що ми йдемо коротким шляхом, а решта через свою відсталість не може собі цього дозволити, вони нам заздрять і бояться, бо не знають, який шлях може прокласти наша винахідливість.
Саме цього вони бояться. Ось приблизно такий хід думок забито в підкірку й нинішніх росіян. Вони впевнені в тому, що якщо не обігнали всіх, то, принаймні, ось-ось обженуть, зрізаючи шлях. Їх категорично не влаштовує гонка за лідером, бо всі, хто в ній бере участь, не просто багато працюють, а працюють якісно, щоб кінцевий продукт їхньої праці був потрібен в інших країнах. Чим більша кількість кожної одиниці цього продукту і чим більший список цих продуктів, чим дешевше їх можна продати, тим швидше ти рухаєшся слідом за тими, хто пішов уперед.
Але така формула просто образлива для росіян. Їм потрібні Золота Рибка, Щука чи чарівна паличка, нарешті. Як це не дивно, вперше в історії цієї великої території їй випав бажаний джек-пот із двома дірками, звідки йдуть нафта й газ. Це виявилися і рибка, і щука, і паличка – в одному флаконі. Було, але минулося. Навіть тимчасове підвищення цін на нафту до 60–70 доларів за бочку ніяк не вплинуло на закінчення відбору резервів.
У росіян погана пам’ять. Це щось спадкове і пов’язане із зайвою хромосомою. Їм би варто пригадати, який, зрештою з’являється чарівник і яким чином він надає справді неслабкого прискорення. Замість чарівної палички в нього неодмінно – револьвер «Наган» чи щось подібне. Це завжди виявляється в той момент, коли стадо зменшує темп і не так бадьоро плентається «своїм шляхом».
Але куди ж усе це йде? Для того щоб рухатись на свій смак, треба хоча б мати чіткі орієнтири, що показують правильність шляху та вказують на швидкість руху. Тобто має бути якась, відмінна від загальної, теорія розвитку, що описує цей шлях і приблизний розрахунок часу в дорозі. Це шахраї напускають туману, щоб лох не стрепенувся, а якщо вже свій шлях, то треба чітко оголошувати час у дорозі.
Ось Хрущов, Микита Сергійович, виступаючи 31 жовтня 1961 року на XXII з’їзді партії з доповіддю про проєктом III Програми КПРС, заявив: «Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі». А далі було затверджено програму переходу до комунізму за 20 років. Загалом цей самий комунізм мав настати десь у 80–81 році минулого століття, але саме в цей час почали стрімко порожніти полиці всіх магазинів, а ще за кілька років вони спорожніли повністю. Автор жив у цей час і відповідально заявляє, що на комунізм це було зовсім не схоже. Тоді вже стало зрозуміло, що совок вели справді не туди, куди рухалися всі інші країни. Марно було вбито десятки мільйонів своїх громадян, занапащено гігантські ресурси і згаяно десятки років часу, за які країни, що програли у Другій світовій війні, встигли побудувати гідне життя, про яке совки не могли і мріяти.
Це стало зрозуміло, але ніхто не наважився озирнутися й чітко сказати, куди всі ці роки вели країну та людей. Саме з цієї причини рф знову рухається цим шляхом.
(Далі буде)