Уперше опубліковано: 15.01.2018
Авторка перекладу: Світлана
Є легенда, що коли ще юний Володимир Ульянов, який згодом став Леніним, дізнався про страту свого брата Олександра за участь у терористичній організації, яка планувала вбивство імператора, він начебто сказав: «Ми підемо іншим шляхом». Наскільки ця байка відповідає реальності – невідомо, але подальший хід подій показав реальний рух іншим шляхом цілої величезної країни.
Але навряд чи комусь спадало на думку всерйоз міркувати про напрямок цього іншого шляху. Справді, можна приблизно простежити напрямок руху більшості країн світу. Мало того, можна з достатньою точністю відстежити, як далеко просунулася та чи інша країна, що рухається цим шляхом. Якщо так, то можна обчислити швидкість руху всієї маси цих країн чи якоїсь країни окремо. У свою чергу, такі дані можуть показати перспективи та кількість зусиль, необхідних для досягнення того чи іншого рівня розвитку, але на цьому самому генеральному шляху.
З совком і нинішньою рф – дещо інший випадок. Ця сутність ніяк не може втриматися на генеральній лінії розвитку. Швидше за все, це викликано цілком об’єктивними обставинами. Імперськість і велич стають тим роздоріжжям, яке постійно збиває її з основного шляху розвитку. Через те що є об’єктивні показники розвитку, такі як розмір ВВП або його частка на кожного жителя країни, середній рівень доходів та безліч інших критеріїв, то завжди видно, хто попереду тебе і хто – позаду. Коли ці показники стають у якийсь ранжир, то виявляється, що треба працювати в поті чола, щоб наздогнати не США, наприклад, а Португалію чи інші маленькі країни.
Тобто коли лідер країни всерйоз розповідає про двополярний світ, а потім озирається на Сі Цзіньпіна і поправляє свою позицію, переводячи міркування на багатополярність, то наздогнати і перегнати Португалію стає моветоном. Це розуміють у кремлі дуже добре. Як Вані пояснити, що обігнати Португалію – це досягнення? А за Португалією – ще купа назв країн, які треба обганяти, напружуючи всі свої сили, і виконувати програму, розраховану на два-три десятки років. Тобто весь цей час треба гарувати в ріллі й повністю забути про всю імперську велич.
Але цього ніколи не хотіли російські керівники, та й населення країни це не купить. Крім того, порівнюючи себе з Іспанією чи Португалією, вони повинні бути готові, що хтось запитає про те, чому рф не має таких показників за наявності всього свого газу, нафти, золота, лісу тощо. А відповісти на це – нічого. Ні, саме відповідь тут настільки проста, що й запитання можна не ставити. Але кому ця відповідь сподобається? І тут зовсім не пройде номер із Другою світовою війною та розрухою після неї. Адже за цим піде нищівне запитання про те, чому зруйновані Німеччина та Японія пішли далеко вперед і від рф, і навіть від Португалії. Тут будь-яка відповідь буде не за фен-шуєм. Ну не казати ж правду, що причина такого стану в тому, що керівництво країни безбожно краде, а населення країни – ледаче й тупе, і що простіше цей лепрозорій зарівняти бульдозерами, а землю віддати більш успішним та здібним людям? Зрозуміло, що ні запитання, ні відповідь у рф нікому не потрібні.
І ось щоб не бачити спини тих, хто йде попереду, рф вкотре виконує маневр під назвою «свій шлях» або «іншим шляхом». Але, як ми зазначали вище, шлях – це напрямок руху. Тут цей напрямок не збігається з напрямком руху решти світу. Про це говорили Ленін, Сталін, всі інші керівники совка, про це трохи покашлював Борис Єльцин, і тепер про це на повний голос говорить путін та його холуї.
(Далі буде)