На відміну від напівбандитських домовленостей із комуністами, сліди яких заміталися так, як це роблять терористи, договір із Японією – офіційний міжнародний документ, який залишається в історії й характеризує підписантів і через сто, і через двісті років. А текст цього договору – абсолютно лаконічний та чіткий:
Пункт 1
Обидві Договірні сторони зобов’язуються підтримувати мирні та дружні відносини між ними та взаємно поважати територіальну цілісність та недоторканність іншої Сторони.
Пункт 2
Якщо одна з Договірних сторін стане об’єктом воєнних дій з боку однієї або кількох третіх сил, інша Сторона буде дотримуватися нейтралітету впродовж усього конфлікту.
Пункт 3
Наявний Договір набирає чинності з дня ратифікації обома Договірними сторонами і залишається чинним упродовж п’яти років. У випадку якщо жодна з Договірних сторін не денонсує Договір у рік закінчення строку, він буде вважатися автоматично продовженим на наступні п’ять років.
Пункт 4
Цей Договір підлягає ратифікації якнайшвидше. Ратифікаційні грамоти мають бути обмінені в Токіо також якнайшвидше.
На підтвердження цього вищезгадані Представники підписали наявний Договір у двох копіях, склали російською та японською мовами та скріпили печатками.
Ратифіковано 25 квітня 1941 року.
Як відомо, Гітлер після 22 червня постійно тиснув на Токіо для того, щоб там відкрили другий фронт проти совка. Що далі, то сильніше здійснювався цей тиск. Проте Японія залишилася вірною духу та букві договору. У зв’язку з цим совок зміг не тільки зекономити на створенні адекватного угруповання військ на Далекому Сході для протистояння Квантунській армії, а й зняти звідти більшу частину військ, використовуючи їх як резерв Ставки. Саме ці війська стали тим «останнім аргументом королів», який зупинив наступ танкових груп на Москву пізно восени 1941 року.
Але це не все, що дав згаданий договір. Гітлер просив імператора якщо вже не воювати з більшовиками, то хоча б перерізати комунікації, по яких суцільним потоком у совок йшли озброєння, боєприпаси, пальне, особливо для літаків, обмундирування, продовольство і головне – верстати, обладнання та сировина для оборонних підприємств, евакуйованих за Урал. Навіть такого заходу вистачило б для того, щоб Вермахт зіграв свою гру до кінця, але японці навіть цього не зробили, бо договір укладено і його перегляд до весни 1946 року не передбачено.
Словом, японці повністю виконали свою частину договору, а совок – звично ще раз підтвердив твердження класика про те, що будь-який договір з росіянами має нижчу цінність, ніж той клаптик паперу, на якому його написано.
Совок не просто напав на Японію в серпні 1945 року, а розпочав операцію із зачистки Курильських островів після того, як імператор віддав наказ своїм військам про складання зброї та припинення опору. Саме з цієї причини між Японією та совком, а тепер – і рф, досі немає договору про мир, який мав закінчити війну. Формально рф і зараз перебуває у стані війни проти Японії.
Проте совок і нинішня рф не перестають пишатися своїми перемогами над Японією. Це так знайомо на прикладі 1814 року та російських військ у Парижі, де вони себе називали переможцями, хоча на полі бою під Ватерлоо «російським духом» навіть не смерділо. Згадаймо «перемоги» під Аустерліцем, Фрідландом та Бородіном, звідки розбиті армії росіян драпали, як нинішні олімпійці-спринтери. А ось під Ватерлоо вікторія дісталася англійцям та пруссакам.
Ось і «перемога» над Японією має такий самий характер. Це був ганебний «гоп-стоп» урки у підворітті, і нічого більше. В будь-якому разі, з цього, і не тільки з цього, всім варто було б зробити свої висновки і більше ніколи не брати росіян у союзники чи, боже борони – ставати до «союзника» спиною. У нього під кожухом обов’язково заховано сокиру або, у кращому разі – заточку.
(Далі буде)