Крипта, або тема за вуха (Частина 1)

ПРОЛОГ

Оскільки за останню добу надійшло з десяток листів і повідомлень на одну й ту саму тему, а сьогодні колеги підключилися в режимі «важкої артилерії», доведеться звернутися до теми, яка відкладалася «на потім» із поважної причини. Річ у тім, що в ключовому сюжеті явно проглядається друге дно, яке нібито, прямо й не пов’язане з перебігом подій. І поки цей зв’язок не встановлено, то події виглядають ніби з різних серіалів, і тому саме в такому ключі викладати свою точку зору ще рано, але тема актуальна і тому доведеться її висвітлювати поки з певної точку зору, і не більше.

Крім того, цю тему варто було б розкручувати фінансистам зі стажем і досвідом, але мені вже довелося почитати кілька романів на цю тему і там усе викладається настільки важко, що більшість читачів просто даремно витратить час на вивчення цих текстів. Ми ж пропонуємо спростити все, наскільки це взагалі можливо і дати інший погляд на події, застосовуючи «здоровий глузд і життєву досвідченість», як казав професор Преображенський. От з останнього якраз і почнемо.

КРИМІНАЛЬНИЙ ФОН АБО ЖИТТЄВА ДОСВІДЧЕНІСТЬ

У даному випадку йдеться про крах ринку криптовалют. Так, обвалився він не весь, але збитки вже йдуть на сотні мільярдів, а можливо, і на трильйони доларів. Тож та невелика частина крипти, яка поки що встояла, не показник у морі розвалу. Уже є ціла гірлянда повідомлень про те, що відомі крипто-гуру, які давали «творчі вечори» і «майстер-класи» на тему, «Як піднятися на крипті», вже наклали на себе найрізноманітнішими способами: від кулі в лоб до виходу з вікна «в сад». Але загалом ті, хто має зазначену вище життєву досвідченість, напевно, пригадують щось подібне, нехай і з дещо іншого приводу.

Ось один із тих прикладів, які вдалося спостерігати особисто, по роботі. За часів оних, був такий прошарок кримінального світу, яких називали злодії на довірі. Це були ще не шахраї, які працювали ще чистіше, але наближалися до них за головним робочим інструментом — умінням увійти в довіру до жертви так, щоб вона або сама все віддала, або сама надала можливість, коли вже можна щось взяти. Цей механізм працює в найрізноманітніших схемах, але з юридичної точки зору, поділ між ризикованим бізнесом і криміналом лежить у наявності або у відсутності умислу, на вчинення злочину.

Знову ж таки, у ті часи, довести умисел було практично непідйомним завданням для слідчих. Якщо урка був битий, він точно розумів, що без умислу його не вдасться запроторити до в’язниці, а зробити це можна було двома способами: або урка щиро покаявся і вирішив зав’язати, чого на моїй практиці не було ніколи, або якщо слідчий виявився інтелектуалом і зміг заманити урку в пастку. Якщо таке вдавалося, то такий слідчий навіть у криміналітету користувався безумовною повагою. Але був і третій шлях — тортури. Якщо урка потрапляв до рук досвідчених катів, то питання про те, «розколеться він чи ні» не стояло взагалі.

(Далі буде)