Занадто тривале перебування в одній помийці з «мишебратьямі» неминуче вплинуло й на публіку в Україні. Ще гірше – штучні та зловмисні демографічні процеси розбавили населення України контингентом рабського походження, батьківщиною якого є нинішня рф. Відмінності було чітко виявлено під час Майдану. Тоді відбулася перша, хай і груба сепарація на своїх і чужих, а тепер цей процес триває вже на більш тонкому рівні, відкидаючи на помийку вчорашніх «патріотів». Здебільшого ця публіка проявила себе від самого початку, але когось вразили балаклави, камуфляж або тушка, обгорнута прапором України.
Тепер ця публіка, сама того не розуміючи, увійшла в ситуацію, коли чітко показує свою чужість Україні. Справа навіть не в тому, що багато хто з них змінив прізвища і навіть імена, – вони змінили свої біографії так, щоб це виглядало патріотично та революційно, але справа в тому, що вони не розуміють суті українського патріотизму. Це нагадує останні роки совка, коли квартири прикрашали банки з-під імпортного пива, порожні пляшки імпортного вина та порожні пачки імпортних цигарок. Нормальні люди використовують вміст упаковки за її призначенням, а ці – прагнуть налякати оточення чужою упаковкою, навіть не розуміючи, наскільки все це тупо виглядає.
При погляді на їхні маневри закрадається підозра, що в дитинстві вони не дивилися не тільки цього фільму про Буратіно, а й навіть «Пригод Електроніка». Особливо того моменту, коли мафіозі, якого грав Басов, наставляє свою людину Уррі, щоб той знайшов, як керувати роботом. Він так і сказав: «Знайди, де в нього кнопка!»
Учорашній «народний імпічмент», виконаний сторонніми тілами, чітко продемонстрував, що отримавши неабияке фінансування, вони гарячково намагаються знайти ту кнопку, якою вмикається Майдан. Ті, хто або розумніший, або має розвинене чуття на «шухер», вже зорієнтувалися й пішли в пампаси. Навіть Мустафа, який довго й нудно розповідав, що особисто він зібрав Майдан, – усе зрозумів та умив руки. Ще тоді на нього дивилися як на дебіла, але він не був дебілом. Він був і залишається чужим. Він щиро не розуміє, як це працює, і з дурості вирішив, що це магія його слова. Але всім відомо, що теорія перевіряється практикою, експериментальним шляхом, і наступна промова Мустафи про каву і гарний настрій викликала або роздратування, або триповерхові адреси, куди він може залити собі каву і туди ж засунути гарний настрій, щоб кава не вилилася. Якщо хтось стежить за промовами пуштуна, то його риторика одразу змінилася, і він гарячково намагався потрапити в тональність хоча б якоїсь великої частини настроїв українців, але згодом притих, так і не спіймавши її.
Інші чужі типу Гришина, Зіміна та Саакашвілі не відчули моменту, коли треба було гальмувати, і продовжили шукати цю кнопку. Хоча, може, в них уже й немає вибору. Якщо правда, що вони завантажилися грошима деяких товаришів різного походження в обмін на захід, що має об’єктивні критерії оцінки – політичний результат або обіцяний масштаб, то їхні гарячкові рухи зрозумілі. Замовник уміє питати або за виконану роботу, або за витрачені гроші. Нині вони тримаються на плаву виключно тому, що хтось оплачує автобуси з маргіналітетом, привезеним з усієї України, походи по телеканалах, утримання тієї масовки, яку видають за «революцію», та інші речі. Але щойно рекрутинг втратить фінансування, все припиниться, як сто тисяч редутів, майданів, маршів та інших речей. Навіть якщо з них жорстко не спитають, вони просто опиняться у стічній канаві, звідки повиповзали.
Вони вважають, що українці – бидло, яке треба правильно мотивувати чи оплатити, і вони звично підуть на революцію. Всі ці помилки походять із того, що теорію кнопки розробили в москві. Не можна сказати, що вона хибна, аж ніяк. Вона чудово працює в рф і не працює в Україні, бо росіяни та українці – різні. Це розуміють ті, хто брав участь у подіях Майдану, і ніколи не зрозуміють ті, хто не був його частиною, а тим більше не зрозуміють ті, хто в момент цих подій перебував у безпечних місцях або в чужому таборі.
До речі, нерозуміння суті Майдану може зіграти з «ліварюціонерами» злий жарт. Вони намагаються розворушити Київ, щоб той вийшов на вулицю. Так от, як учасник обох Майданів, автор попереджає, що кияни таки можуть вийти, як вийшли влітку 2014 року, коли спорожнілі намети Майдану зайняло бидло, приблизно таке, яке зараз збирають ці персонажі. Кияни його терпіли доти, доки воно (бидло) не стало паскудити на саму ідею Майдану і на пам’ять про тих, хто тут поклав голову.
Ліварюціонери вже наблизилися до цієї межі. Вони свій фейк таки намагаються назвати Майданом і цим уже напросилися на неприємності, які можуть виникнути в будь-який момент, але коли ці персонажі включають «Плине кача» над привезеним натовпом, який навіть не розуміє, що це таке, то виходять на поріг, коли кияни таки піднімуться і знесуть усю цю ганебну тусовку разом з їхніми наметами й депутатами, які вважають, що їхня недоторканність поширюється не тільки на силовиків, а й на простих громадян.
Ось тут вони не вгадали. У певні моменти народ України, єдине джерело влади та суверенітету, може і повинен брати справу у свої руки й наводити лад. Він, народ, показав це неодноразово, і це бачив увесь світ. Такий перебіг подій легко припустити, бо таке вже було. Автор особисто, як і багато інших киян, викидав бидло з Майдану і має право розмірковувати на ці теми цілком предметно.
Словом, панове, «чужі» не знайдуть цієї кнопки, але можуть знайти барвисті й незабутні враження від власного польоту в бік річки Дніпро. А все тому, що забули про старі-мудрі фільми, де про все вже було докладно розказано і такою мовою, яку розуміли навіть діти.
Сподівання та віра в майбутнє це чудово.
Пісня Даліди та Алена Делона “Paroles, paroles” вийшла у 1973 році.
Реальність сьогодні і завтра і післязавтра. Ті сподівання без опитувань та процентів носять художній зміст. Але їжу варять за рецептурою, сталь варять за рецептурою. Тож залишається спостерігати за реальністю, в якій мільйони людей, а самому робити своє.
Шановний авторе! Ви занадто оптимістичні і самонадіяні, коли вважаєте, що українці не бидло. Одна чверть – так, без сумніву!, і це вселяє слабку надію. Але три чверті, або знамениті 73% – це що, не бидло? Це завдяки цьому лохторату ми маємо наші сьогоднішні біди і страждання. І що найбільш прикро – це безпросвітно. Пришелепкувате стадо ніяких ліків, навіть у вигляді війни, не сприймає. Горбатого і дурного може виправити лише могила. Пришелепкуватих навчили голосувати, але не навчили вибирати, а думати й поготів… Сумно!!!
Ну так це ж не про ті 73% мова! Їх не було на Майдані (а тіх шо були, як раз і викидали з наметів), вони і зараз за 500гривнів хєрої, а без – звичайне бидло. Але з доступом до виборчої дільниці. Шо прикро та страшно…
А їх НЕМА. Ні “знамениті 73%” ні також “Одна чверть”. Бо байдужа третина виборців просто проігнорувала вибори. Тому 73% * 2/3 = 49% та 25% * 2/3 = 16%. Приблизно.
Тому й вбитий Парубій – шукають кнопку.
Та й байкери, а не суди, на жаль, потрібні. Бо портових забагато.
рІдкцсна kurwa зможе долетіти до Дніпра!
багАто – зачепляться за ліхтарі та каштани. Особливо – по закритому Борисполі та Жулянах
Насправді усе відбувається приблизно так. як написав автор. Тількі Майдан – це спалах, кароткочасна подія. І ті хлопці та дівчата, що з Майдану поїхали в АТО не уявляли, що це все розтягнеться на десятирічча. Що натовпи екзальтованих жинок будать зупиняти військові колони, що московити будуть обстрілювати з артилерії просто від багатоповерхівок і через кордон. Що будуть залиті водой окопи, що побратими будуть по кілька діб померати в сірій зоні, а ти нічим йму не можеш допомогти… Що будуть “гради”, а згодом ФПВ-дрони.
З приводу відсотка патріотів і наволочи – по СЗЧ вілкриті більше 200 тисяч проваджень, “експерти” розповідають, що головною причиною є бажання втікачив змінити підрозділ, частину. Добровільно повернулися тількі 29 тисяч. Інши не можуть визначитися з підрозділом і частиною? А в СЗЧ ( СЗЧ це до 30 діб, потім іде кваліфікація “дизертиство”) пішли не тількі примусово мобілізовані, а і контрактники.
Вже кілька разів проходили повідомлення, що ці “бігуни” корегують ворожи обстріли, шпигують за військовими та інфраструктурними об’єктами… Вони також не можуть знайти собі частину?
Всіх вітаю!
Що стосується дурнів, та їх приблизно однакова кількість у будь-якій країні. Злодії діють настільки активно, наскільки їм дозволяє влада. Більше того, людство, в сенсі інтелекту, взагалі деградує. Це не моя думка, є багато досліджень на цю тему за останні 15 років. І антропологи взагалі стверджують, що мозок людини невпинно зменшується вже не одну тисячу років поспіль. Останній потужний вибух науково-технічного прогресу лише прискорив цей процес, бо життя людини стає все більш комфортним і їй майже не треба думати, для того щоб просто існувати у сучасному суспільстві.
Що стосується того, що ніби московити, які розробляють і втілюють плани знищення України, не розуміють українців та роблять помилки не враховуючи різницю між ними та росіянами.
Текст цієї статті було написано ще у 2017 році і можливо тоді ще було не до кінця зрозуміло, а що ж сталося у 2013 – 2014 роках. Зараз у 2025 році, особисто мені все дуже ясно видно, що відбувалось і досі відбувається. Бо коли прутін каже, що все йде “за планом” над ним прийнято насміхатись. Казати про сотні тисяч орків, частина яких навіть непохована та перетворюється на чорнозем. Про тисячі втрачених танків, артсистем та іншого озброєння. Але все це дрібниці і є допустимими втратами.
План в іншому: у створенні хаосу у країнах (це стосується не тільки України).
Вочевидь план був створений дууже давно і його корекція відбулась у 2004 році.
Мене дуже дивувало, чому, незважаючи на явну “зашквареність” януковича, його настирливо, незважаючи ні на що просували до булави. А відповідь дуже проста, бо у 2004 році побачили яким сильним подразником він був саме для українців. Також московитам було зрозуміло як буде поводитись янукович при владі – буде загрібати будь-які матеріальні цінності та активи до яких зможе дотягнутись. А потім намагатись створити диктатуру із тотальним контролем влади.
Це мені дуже нагадало експеримент персонажа «Выбегало»:
“— Это понятно, — сказал я. — Но откуда катаклизм?
— Всё отсюда же, — сказал Роман. — Я говорил ему тысячу раз: «Вы программируете стандартного суперэгоцентриста. Он загребёт все материальные ценности, до которых сможет дотянуться, а потом свернёт пространство, закуклится и остановит время»”. Брати Стругацкі “Понеділок починається у суботу”
Інше питання, чому сталося побиття студентів, у 2013, коли вони вже розходились. Це було цілком усвідомлена дія, саме провокація. І це було зроблено не владою, а за прямою вказівкою з кремля через безліч агентів рашки, якими були насичені всі гілки влади. Бо попередня провокація не вдалась, українці не стали робити майдан після розвороту від євроінтеграції. Вийшла майже тільки молодь. Тому знадобилась акція побиття дітей, і все пішло далі за планом. Снайпера стріляють у майдан, стріляють також у беркут. Не тому що вони не можуть вибрати сторону конфлікту )). А щоб підвищити градус напруження між активними учасниками подій та в загалом у суспільстві.
І коли безлад у країні доведено до необхідної кондиції – проффесору дається команда і він швидко опиняється у Ростові. У країні вакуум влади, взаємна недовіра людей до будь-яких гілок влади, централізованої влади фактично немає. Настає штучно утворений хаос – це і є мета. Бо блискавично проводиться окупація Криму. Саме блискавичність захвату та медійна підтримка за методичками явно вказує, що операція готувалась давно і дуже ретельно. Це було не спонтанно, це був план. Але потім план опинився під загрозою, бо до влади в Україні несподівано прийшла людина, яка почала виправляти ситуацію.
Але на жаль, наразі все продовжується. При владі знову людина, яка знову діє прогнозовано. Людина, яка разом з її оточенням вже показали, що будуть несамовито чіплятись за владу. Отже все йде за планом, на жаль. Буде тривати війна на виснаження. Цей час дасть можливість владі зробити себе такою, що максимально огидно виглядає в очах народу України та всіх союзників на заході. Потім буде нібито перемир’я, яке буде достатньо довге, щоб всі повірили, що війна закінчилась. Як тільки всі повірять, що війні кінець – будуть нові вибори. А далі, дивіться що було у 2014-му. На це раз протистояння буде кривавішим і відповідно хаос буде сильнішим. Тільки от війська московитів вже на позиціях. Вони перегрупуються, доукомплектуються за час “перемир’я” і у потрібний час знову підуть у наступ з усіх сторін. І з теперішньої лінії фронту, і з Білорусії, і з придністров’я думаю також.
Які варіанти є у нас? Вочевидь треба десь розірвати ланцюг подій передбачених сценарієм. Під час війни це дуже небезпечно, бо створить той самий хаос і полегшить задачу ворогу. Вочевидь це треба робити в той невеличкий проміжок часу, що буде після проголошення початку виборів і самими виборами. Необхідно буде прибрати одну з ланок у ланцюзі змови, щоб порушити весь план. Найкращий варіант це припинення існування московії, але це не буде так швидко, як нам усім бажається, на жаль. На мій погляд треба зробити так, щоб основний “подразник”, аналог Віті-проффесора не приймав участі у виборах. І дуже дуже бажано, щоб це було його рішення. Наприклад, щоб йому надали гарантії безпеки наші західні союзники, з умови, що він не буде балотуватись і просто “тихо піде у ліс”. Тоді, можливо, хаосу вдасться уникнути. Його шобло розбіжиться саме. Краще, щоб пішов сам, звісно, але… Дуже скоро все це почнеться. І тоді буде зрозуміло хто на якому боці грає. Так, мені теж дуже хочеться побачити його на лаві підсудних. Але ще більше мені хочеться, щоб Україна вижила, щоб наші нащадки і надалі жили на власній споконвічній землі.
Біда наріду, що вони себе ототожнють з котом Базіліо та лисою Алісою, а не з тим, ким вони на ділі є – тупим дерев”яним Буратіно, бо кожен недоумок вважає себе, як мінімум Енштейном, а не прибиральником у вбиральні загального користування. Принцип Парето діє, діяв та буде діяти, бо з ростом кількості населення кількість ідіотів зростає у пропорції 2:8, з 10 людей на двох розумних додається вісім ідіотів. Отака херня, малята.
Цікава стаття! І ще цікаві коментарі. Ми завжди щось вибираємо, якусь сторону, якусь ідею та інше. Усе познається в порівняні. Тож я обираю сторону коментаторів, нажаль. Вся сьогоднішня влада рано чи пізно піде з усім награбованим: хто у Європу, хто залишиться в Україні, хто сховається у Росії. І ніхто не понесе відповідальності. Таким є наш народ і таким він і залишиться. Скоріше, після війни у людей буде ще більш викривлене поняття про оточуючий нас світ. І ми ще побачимо деякі елементи нашого життя з далеких і бурхливих 90-х, які неодмінно повернуться.