Але в цьому обідньому заході проявився елемент мракобісся, в яке так старанно занурюють населення курника останніх років з десять. Тепер воно чутливо реагує на подібні речі, і тому треба собі уявляти, наскільки серйозно таке сприймається у глибинах вигрібної федерації. Ну, а йдеться про місце, де цар влаштував трапезу. Ось що там пишуть після цього заходу:

«Занепокоєння глави Генштабу викликало місце, де розпочиналася нещодавня зустріч Владіміра путіна з воєначальниками, – усипальниця російських імператорів у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга.

«Військові – люди забобонні, і Валєрій Васильович – не виняток. Усі в умовах постійної загрози працюють – від генерала до солдата. Тому Валєрію Васильовичу було не дуже приємно зустрічатися з Владіміром Владіміровичем, по суті, на могилах. Не дуже це гарна прикмета, погана. Можливо, навіть до смерті. Не дай Бог, звісно», – зізналося нам джерело, близьке до Гєрасімова. До чиєї смерті може бути прикмета, він не уточнив…»

Якби це були не забобони, а щось реальне, то для уточнення останньої фрази можна було б допомогти, почавши приблизно так: «Бери ручку і пиши. Перший…» І далі – за списком. Але тут слід зазначити, що обід у такому місці не привів до однакових вражень. Так, військовий міністр Бєлоусов навіть збудився від такої близькості мощів і слабко приховував своє захоплення з цього приводу. Ось що розповіла особа, яка перебуває в його оточенні:

«Андрєй Ремович не лише надихнувся зустріччю з президентом, він ще й ухвалив найцікавіше, найважливіше рішення – посилити фронт і захистити наші НПЗ за допомогою молитов біля праху членів царської родини. Ось із кого треба брати приклад. А Гєрасімову б не за прикметами стежити, а воювати трохи краще».

І тут не можна не погодитися з Бєлоусовим. Якщо він збирається посилювати фронт мощами, а НПЗ прикривати іконами та молитвами, то головне – не сполохати. А тим більше коли цар сам сповзає в цей бік. Адже недарма він ставив свої автографи на іконах і дозволив опускати у валізу з його найсвітлішою ДНК заговорені натільні хрести. Все це викликає подив з приводу того, як там ще не утворили особливу купіль, яку замість води для хрещення суцільно заповнює ДНК фюрера. Занурений у неї з головою, безумовно, стане невразливим для будь-яких загроз, і жодна причина його вже не візьме. Головне – занурюватися в це, не затикаючи носа, щоб не залишилася вразлива ділянка фюзеляжу, як це сталося з Ахіллом.

Щоправда, того занурювали не в ДНК. З іншого боку, за часів легендарного воїна самого поняття ДНК ще не було, а щоб хтось збирав усе це хай не у валізу, а в якусь сумку, – ніхто навіть не чув. Якби таке зробив якийсь древній цар, його б тихо придушили власні слуги, і на тому все скінчилося б. Але тепер – часи не ті, про ДНК всі знають, і валізи винайшли, та й слуги подрібнішали. Вони вже не здатні ухвалити нелегке, але дуже правильне рішення.

ПІСЛЯМОВА

Словом, тут важливим є те, що не бажаючи того, система згенерувала набір сигналів, які не варто було б запускати на публіку. Але коли мракобісся стало основою життя, то цей розклад стає практично неминучим. Публіка починає звертати увагу на погані знаки, дивні збіги та інше. Хоча логіка мала б підказувати, що увагу слід звертати на НПЗ, нафтопроводи, заводи та інше, які вибухають і горять уже у щоденному режимі. Ось це – справді поганий знак. А якщо трапиться так, що всі учасники того обіду на лафетах помчать на цвинтар, то хіба можна вважати це чимось поганим?

2 коментар до “Про забобони (Частина 2)”
  1. Щось таке було в Пітері 110 років тому. А ось потім…
    Тож хай вони граються в придворні інтриги, справжніх забобонів кумедно мало.

  2. Під час роботи аварійним комісаром доводилось оглядати побиті машини, в якіх ікон і хрестиків не було тількі на педалях. В 90-х бачив, як істово молилися і обціловували усі підряд ікони “братки”, скількі вони встромляли грошей в скрині для пожертв. Але не всі вони вижили, не всіх навет знайшли і поховали.
    Тому нехай моляться, нехай навішують мощи та ікони на НПЗ – нам своє робити.

Коментарі закриті.