Тому марксистська теорія впала на благодатний ґрунт. Не дивно, що переважна частина адептів комунізму відверто «плавала» в цій теорії, а особисто мені так і не вдалося домогтися від своєї вчительки історії адекватного опису комуністичного суспільства. Тоді вважалося, що за нашого життя комунізм не настане, і тому нічого собі забивати цим голову, оскільки тут і зараз стоять прості завдання — рухатися обраним шляхом.
Дуже швидко виявилося, що комунізм не є неминучою фазою розвитку суспільства, але заради цієї ідеї вже було багато чого зроблено і навіть «успішна революція» вже сталася, і тут же виявилося, що базові принципи комунізму, тут і зараз, нікого не цікавили навіть від самого початку. І оскільки комунізм, як такий, виявився далекою, примарною і, швидше за все, недосяжною метою, то в марксистську теорію були внесені правки, після чого вона стала марксистсько-ленінською. Власне кажучи, ці правки мали дати пояснення того, чому комунізм не настає, при «революції», що натурально перемогла. Адже ось вам країна — будуйте свій комунізм і підтверджуйте правильність базової теорії.
Адже утримання влади мало мати своє виправдання. З царями все було ясно, оскільки в їхніх жилах текла особлива кров і плюс до того, на троні вони сиділи від імені товариша Бога. Тут такий номер не проходив, і легітимність влади черпалася з уже явно неповноцінної теорії. І якщо ви її захопили, а комунізм не побудували, то це означає, що або ви — брехуни, або теорія ваша неправильна, або і те, і інше разом. Тож треба було щось терміново придумати, щоб ніхто не оскаржив їхню владу.
І тут була придумана нова теорія про те, що комунізм в окремо взятій країні побудувати неможливо, оскільки зробити це у ворожому оточенні рішуче не вийде. А це означає, що або треба чекати, поки в усьому цьому оточенні відбудуться ідентичні революції, або треба їх якось підштовхнути, щоб усе сталося швидше. Але найголовніше — відповідь на питання про те, чому немає комунізму, отримала цілком обґрунтовану відповідь. Інша річ, що з цього моменту комунізм став вкрай реакційною, агресивною теорією, але зате він вирішував питання внутрішньої стійкості режиму, який відкрито готував своє населення до «великого походу» з метою рознести світом вогонь революції.
І ось після цього вже можна було облаштовувати внутрішню конструкцію держави з розподілом центрів влади і центрів сили. Але при цьому для всіх був зрозумілий вектор руху: світле майбутнє або комунізм, який є антиподом капіталізму. Загалом, було зрозуміло, що і як будують комуністи. У процесі виникали різні варіації цієї теорії, але загалом було зрозуміло, що вони будують. Приблизно так само зрозуміло було й те, що будують противники комунізму. Там принцип був простий — багатіємо як можемо, по можливості, не порушуючи законів, норм і правил. При цьому всіляко підтримувалася нерівність у тому плані, що здібні й талановиті люди могли забезпечити собі куди комфортніше існування, ніж решта. Ну а пролетаріат у душі завжди був готовий перемкнутися на принцип «відняти і поділити».
Весь цей довгий опис був наведений лише з однієї простої причини, а саме, для того, щоб розглянути: куди, в якому напрямку рухається курник? А те, що він не стоїть на місці — очевидно. Тож що собою являє цей самий «русскій мір», до якого напрямку його можна віднести? Куди він рухається? І ось не маючи змоги описати пункт призначення, ми все ж можемо побачити той напрямок, в якому відбувається цей рух.
(Далі буде)
“Что за шум на улице? – “Там революция!” – “Как интересно! Мой дедушка тоже был революционером. И чего же они хотят?” – “Они хотят, чтобы не было богатых!” – “Странно. А дедушка хотел, чтобы не было бедных”.
“Свобода, равенство, братство” – це нереальна комбінація.
Або свобода, або рівність.
Бо рівність є синонімом тоталітаризму