Набагато пізніше зусиллями спеціально дібраних шахраїв від історії було придумано грандіозну битву з 200 тисячами ординських трупів, несамовитими сценами спалення мостів і словами Дмитра: «Ні кроку назад, позаду – москва». Саме звідти черпали своє натхнення борзописці, які придумали битву і 28 панфіловців. Але з Дмитром усе було набагато серйозніше, бо саме ця вигадана битва мала показати початок становлення державності московії. На лихо подальшим Карамзіним та іншим історикам-фантастам, за рубежами майбутньої імперії працювали картографи та літописці, які скрупульозно відображали те, що було насправді. Таким був і скромний голландський картограф Карл Аллард, який чітко описав устрій та підпорядкованість московії.
Насправді нічого подібного не було і не могло бути. До початку правління Івана Орда пережила важку кризу і почила в Бозі, але правонаслідування перейшло до Кримського ханства. Саме кримський хан здійснював протекторат над Улусом Джучі, до якого входила і московія. Тобто московія продовжувала платити данину, але вже не в Сарай, а в Бахчи-Сарай. Утвердження на посаду князя відбувалося тепер у Криму. Хан майже не втручався у внутрішні справи підлеглих територій доти, доки звідти справно надходила данина і виставлялося військо в разі потреби.
Так сталося і в 1554 році, коли хан Давлет Герай затвердив на посаду князя Ваню, і повністю його посада називалася «великокнязь». Тобто це був не самовладник-кесар, а призначений сатрап. Ба більше, він аж ніяк не володів усією повнотою влади навіть у московії. Якщо наводити аналогію з нинішнім державним устроєм, він обіймав посаду прем’єр-міністра, а посада президента (умовно) називалася віцекороль або, точніше, «віцерой». Але скоріше тут підійде дещо інша аналогія нинішньої росії. На певній території владу здійснює губернатор, але над ним є представник президента у федеральному окрузі, який є довіреною особою саме президента і насправді має набагато ширші повноваження, ніж губернатор, хоча й користується ними в крайньому випадку.
Так от, над Іваном був «смотрящий» хана – віцерой. Саме тому поїздки хана до провінцій були безпечними і плідними. Віцерой забезпечував поїздки хана всім необхідним і стежив за тим, щоб призначений ханом «великокнязь» зустрічав хана рачки з батогом у зубах. Між іншим, останнього віцероя було призначено вже за Петра, який на початку своєї діяльності особисто писав супровідні листи до данини, яку він відправляв хану. Тільки в 1700 році він перестав це робити.
Це було зумовлено тим, що саме ханство вже відчувало сильний тиск Османської імперії, а тому Петро скористався моментом, щоб хапнути ту частину Улусу Джучі, яка вислизнула з рук хана. Зробивши це, Петро Олексійович узявся радикально перебудовувати московію, щоб повністю та остаточно позбутися багатовікової залежності. Але при цьому він став дедалі більше тяжіти до розправ, які він особисто проводив над своїми підданими. Цього не заведено згадувати, але є безліч свідчень того, як він чинив з тими, хто йому не подобався або суперечив йому. Надування ковальськими міхами – одна з найбільш безневинних витівок мінхерца. Вдача в нього була невгамовна і неспокійна, і якби він сьогодні був у такій самій ролі, його б не випустили з психіатричної лікарні. Хоча, можливо, навіть не з психіатричної, а зі шкірно-венерологічної. Відомо, що государ намагався не пропустити жодної спідниці і за відсутності ефективної медицини зібрав такий букет усіляких «подарунків», що перейшовши в останні свої стадії, вони просто руйнували його мозок. В останній період свого життя він став демонструвати явні ознаки помутніння розуму, і якби не подальші політкоректні описи, Петро Олексійович мав би зовсім інший образ. Що характерно, вже в цьому нестабільному психічному стані він наважився на різкий розрив з усією досить ганебною історією московії, а тому своїм указом змінив назву країни, а далі заснував нову символіку та історію. Відомо, що триколор – це пізніше і досить сумнівне надбання, а що служило прапором до цього – ніхто до ладу пояснити не може, мовляв, не було усталеного штандарта. Але й це брехня. Московія довго жила під стягом віцекороля. Це був триколор із горизонтальними червоною, блакитною та жовтою смугами. Це щось нагадує, чи не так? Але це було тло, а вгорі – дві турецькі схрещені шаблі та одинадцять восьмикінцевих зірок. Кожен може розшифрувати цей символізм самостійно.
Тобто до 1712 року офіційна історія зафіксувала чотири постаті, три з яких були патологічними м’ясниками і демонстрували явні ознаки тяжких психічних відхилень. Дмитро трохи випадає з цієї картини лише тому, що достовірних даних про нього набагато менше, бо на ньому створено найбільшу кількість штучних конструкцій. Якщо акуратно відшкребти все надумане, то він цілком може виявитися недоумком, що легко примикає до згаданої трійці.
(Далі буде)