Є специфічне визначення ролі росії в Європі, що звучить як «європейський жандарм». Воно виникло після придушення Французької республіки. Начебто росія придушувала паростки революції. Але насправді це був не жандарм, а найманий рекетир. За плату він пускав уперед численне м’ясо, яке гинуло, зовсім не розуміючи, за що. Так тривало доти, доки до влади не прийшли більшовики, а після цього проявилася ще одна унікальна риса.
Невідомо з якої причини, але росія вирішила вказувати шлях усім заблудлим народам. Особливо в цьому сенсі не пощастило сусідам росії, адже їм насамперед вона і вказувала цей шлях. Причому з притомних і далеких країн виразно видно, куди саме рухається власне імперія, і адекватні люди просто не можуть повірити в те, що хтось при здоровому глузді може хотіти йти туди само, якщо навіть пошлють. Всупереч теорії Карла Маркса, росія стала першою країною, де його теорія класової боротьби прижилася і набула крайніх, жахливих форм. Грубо кажучи, Маркс писав про те, що створювані людством багатства неправильно розподіляються. Тому він припустив, що якщо правильно і досить рівномірно розподілити багатства, то всі будуть щасливі, а життя буде прекрасним. Але для того щоб усе правильно поділити, спочатку треба відібрати багатства у багатих, а якщо ті не хочуть віддавати – відібрати силою, в боротьбі. Звідси й виникла потреба класової боротьби як засобу насильницького перерозподілу багатств. Спрощено цей принцип озвучив літературний герой Булгакова, Клим Чугункін. У його виконанні це виглядало так: «Отнять и поделить».
Треба сказати, що сама теорія та весь життєвий досвід досить добре вибудовують механізм першої частини постулату. З відбиранням ніколи проблем немає. Щойно вдається розхитати владу, відбирання йде саме собою, навіть без марксистських теорій. Але далі йдуть наступні два етапи, вже не такі очевидні. Перший із них – «поділити». Якщо немає зрозумілих принципів розподілу, то все одно рівності досягти не вдасться. Фокус у тому, що у виграші завжди залишиться той, хто ділить. Власне, це й було доведено експериментальним шляхом. Ближче до розвалу совка керівники розподілу мали свою окрему медицину, систему будинків відпочинку, спецрозподільники продуктів та одягу. Тобто вони жили в одній країні з рештою громадян, але навіть не підозрювали про їхні умови існування. А останній етап, умовно названий «комунізм», був кінцевою метою марксових теорій. У такому суспільстві кожен мав вкладати у спільну справу свої зусилля за здібностями, а натомість отримувати свою частку благ за потребами. Але фокус у тому, що здібності, як і потреби, – суто індивідуальна річ, і без урахування цього моменту вся теорія накривається мідним тазом. І тоді таке суспільство розробляє механізми усереднення потреб.
Тут слід зауважити, що процес усереднення йшов двома магістралями. Перша – масоване промивання мозку для приживлення абстрактних понять замість зрозумілих роздумів про навколишнє. Коротше кажучи, повністю стиралася здатність до критичного мислення. Натомість втовкмачувалася ідея непогрішності партії та уряду, а також особисто товариша, який на той момент править. Друга магістраль чекала на тих, хто так і не зміг усереднитись і перейти на такі поняття, як «світле майбутнє», «інтернаціонал» або «інтернаціональний обов’язок» чи «комунізм». Ця категорія людей підлягала знищенню. Тобто проводилася певна селекція з вибракуванням. У результаті вирощувався овоч, вид якого шокував кожного жителя адекватної країни. Ця безглузда, роботизована істота просто не пристосована до самостійного мислення і завжди житиме розумом вождя.
Така ситуація легко пояснюється тим, що в принципі росія завжди була рабовласницькою країною, ближче чи далі від ідеалу, але за своєю суттю – рабовласницькою. Народ завжди розглядався як збіговисько рабів. Будь-яка система російської влади виходить із того, що керуватиме виключно рабами. Вона просто не вміє керувати іншими людьми, і якщо вони почнуть думати – влада просто загине, а країна – розвалиться. Це і є скрєпа, на яку насаджено росію.
Брешуть ті, хто каже: «Є путін – є росія, немає путіна – немає росії». Те саме говорили за часів Сталіна і за царів. Насправді формула виглядає інакше: є раб – є росія, немає раба – немає росії. Власне, ми нічого нового не відкрили. Саме це робили комуністи, вершиною екстазу яких були «дружні та тривалі оплески», «всі як один» та інше. Нині цю естафету передано церкві, яка має власні, відточені століттями технології поневолення. Православні настільки забиті своєю церквою, що їх навіть не дивує формула «раб божий». В інших релігіях взаємини вірянина і божества пов’язані на рівні батька та сина чи просто – предків, але ця бригада забиває рабство вже зі шкільної лави.
І ось усе це, спочатку – під виглядом комунізму, а тепер – під виглядом путінізму, росія знову намагається впхнути хоча б комусь і дивується з того, що ця рабська погань не всім подобається. Вона готова воювати задля цього. Але робить вона це завжди хитро та підло. Завжди, у близькому чи віддаленому місці, знаходиться якась група людей, якій категорично хочеться пройти першу стадію російської ідеї, тобто «відібрати». Швидше за все, такі люди вже з самого початку знають, як відібране ділити, а з приводу «світлого майбутнього» вони мали чудовий приклад перед очима у вигляді все тієї ж більшовицької росії. Там чудово було видно, хто і що отримав від відбирання та поділу, а тому послідовникам теж хотілося відібрати і правильно поділити.
Спочатку ці іноземці просто приїжджали до москви, де існувала спеціально створена організація – Комінтерн. Саме там нових товаришів навчали правильно просувати ідеї рабства. Вони опановували не тільки питання ідеологічної риторики, а й основи диверсійної роботи, бо у населення потрібно створити потрібний градус невдоволення і похитнути владу. Коли ж таке відбувається, то у справу вступають гроші та зброя. Кремль справно постачав і це.
(Далі буде)